Читати книгу - "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"

Наполеон, коли планував здолати Іспанію в той час, як Росія погрузла у війні зі Швецією–Фінляндією 1808–1809 років. Крім того, війна проти Фінляндії змусила Совєтський Союз відкласти свої дії на Балканах. Як і Наполеону, Гітлеру теж ішлося про те, щоб у цьому неспокійному куточку Європи зберігався мир, а надто що румунська нафта була конче потрібною для німецької військової машини.

Як я вже зазначав, Зимова війна відповідала й інтересам західних держав, які тепер розбіглися з німецькими в Скандинавії. Унаслідок цього почався біг наввипередки, переміг у якому швидший і дужчий. Французько-британська коаліція в питанні готовості до війни дуже відставала від німців, їй бракувало єдиного політичного й військового керівництва. Минуло понад два місяці від початку агресії, доки західні держави 5 лютого 1940 року ухвалили принципове рішення надати Фінляндії збройну допомогу. Ця ініціатива набула форм, які узалежнювали заходи допомоги від згоди Швеції й Норвегії на транзит. План генерала Сикорського влаштувати флотську демонстрацію завдяки руху на Петсамо, якби його реалізували, безперечно збільшив би шанси Фінляндії досягти компромісу з СССР. Той самий ефект мала б негайна допомога чималою кількістю літаків з екіпажами — швидкий і порівняно недорогий спосіб. Але через слабкість Франції та Англії в повітрі таку ідею годі було втілити в життя.

Якщо громадська думка в обох цих країнах — й особливо у Франції — спонукала тамтешні уряди посісти активну позицію на користь Фінляндії, то стосовно урядів у Стокгольмі й Осло можна стверджувати, що вони не дуже зважали на народний рух, який виник через російську агресію. Коли 13 грудня 1939 року запрацював новопризначений шведський уряд, прем’єр-міністр Ганссон заявив, що його політика має на меті «створення довіри й пошани до волі нашого народу до незалежності й нейтралітету». Назавтра, коли в Женеві розглядали питання про виключення Совєтського Союзу з Ліги Націй, скандинавські країни утрималися від голосування. Їхня пасивна позиція увиразнювала ізольоване становище Фінляндії і послаблювала наші політичні можливості.

Першою й головною передумовою раціональної зовнішньої політики є потужні збройні сили. Щоправда, оборонною доктриною 1925 року Швеція зменшила своє озброєння, але через напруження загальної ситуації в 1930-х посилилося її бажання оборонятися, наслідком чого стала відповідна доктрина 1936 року. Вона неабияк зміцнила збройні сили, а отже, й покращила можливості для активної зовнішньої політики. На початок Другої світової війни Швеція мала оборонне відомство, яке порівняно з погано оснащеною армією, з якою Фінляндії довелося ставати до боротьби, мабуть, можна назвати ефективним. Його дошкульним місцем був вишкіл, але цю ваду компенсували непоганий фізичний стан шведів, першокласна техніка й високорозвинута промисловість. До того ж рівень вишколу зростав, коли приблизно половина бойових сил армії, а також деякі частини ополчення від початку вересня 1939 року проходили навчальні збори упродовж меншого чи більшого терміну. Коли почалася Зимова війна, було оголошено мобілізацію для частини армії і дислоковано на заході від річки Торніонйокі близько 100 000 бійців, об’єднаних у ІІ армійський корпус.

Під час московських перемовин восени 1939 року шведський уряд не вважав, що в інтересах країни надавати ефективну підтримку Фінляндії. Можливо, це тому, що російські вимоги не здавалися йому загрозливими для Швеції. Однак коли почалася війна, а надто Москва визнала уряд Куусинена й уклала з ним пакт про дружбу і взаємодопомогу, мало стати зрозуміло, що мета СССР — захопити всю Фінляндію, і не менше. Совєтизована Фінляндія становила б таку велику загрозу для Швеції, що напрохується думка: у власних інтересах Швеції було б усіма засобами протидіяти російським планам. Маючи зосереджені в північній Швеції великі мобілізовані сили, шведський уряд, можливо, зміг би розмовляти мовою, яку зрозуміла б Москва. Водночас, імовірно, ще один диктатор замислився б, розробляючи — з певністю в пасивній позиції Швеції — план агресії проти Норвегії.

Під час Зимової війни шведські офіційні кола раз по раз стверджували, що Швеція не в змозі надати Фінляндії збройної допомоги внаслідок позиції Німеччини, і ця теза стала стрижневим пунктом у фінсько-шведському діалозі. Ті самі аргументи вони наводили і Моґра, послу Франції у Стокгольмі. Той поінформував свій уряд: «Німеччина сповістила шведський уряд, що офіційна збройна допомога Фінляндії вважатиметься casus belli»[30]. Після всього цього здавалося цілком можливим, що тиск Німеччини на Швецію інспірував Кремль.

Тепер, однак, з’ясовується, що аргументи шведів були простою відмовкою. Вони не ґрунтувалися ні на чому іншому, крім хитких припущень і туманних натяків. Шведам навіть не хотілося перевіряти, чи відповідають вони дійсності. Прем’єр-міністр Ганссон сам у виступі в риксдагу 17 січня 1940 року визнав, що «нам не надходило ні попереджень, ні погроз із боку Німеччини». Якби Німеччина взагалі коли-небудь «прямо й офіційно» — як він 27 лютого заявив Таннеру — погрожувала воєнними наслідками в разі шведської інтервенції у Фінляндії, цей головний аргумент пасивної позиції напевно не забули б зазначити в зібранні документів[31], опублікованому спеціально для роз’яснення й обґрунтування політики шведського уряду під час війни. Однак ні про що таке не сказано в цій шведській «Білій книзі». Навпаки, у ній є виразне свідчення того, що такого демаршу з німецького боку взагалі не існувало. Зокрема з’ясовується, що посол Швеції в Берліні Рихерт при різних нагодах інформував про заяви, які свідчили, з одного боку, що втручання Швеції в російсько-фінський конфлікт не призвело б до жодних контрзаходів Німеччини, а з другого — що Німеччина не намагалася «стримувально» вплинути на шведський уряд у питанні допомоги Фінляндії. Власне уявлення про позицію Німеччини Рихерт сформулював у листі від 19 лютого:

Не думаю, що навіть вжиття Швецією активних, офіційних дій на користь Фінляндії саме собою конче призведе до контрзаходів з боку Німеччини, які втягнули б нас у війну між великими державами. Наскільки я зрозумів, лише перебування на шведській — або на фінляндській — землі французьких чи англійських військових частин може спонукати Німеччину серйозно обміркувати можливість інтервенції у Швеції чи Фінляндії.

Інформацію про погрози Німеччини, яку отримав у Стокгольмі французький посол, зазначене видання міністерства закордонних справ Німеччини називає безпідставною — жодних таких погроз не лунало. Те саме переконливо мені зазначив райхсмаршал Ґеринґ.

Інакшу позицію Німеччини було би взагалі важко зрозуміти. Правда, те, що російські сили було скуто на фінляндському фронті, відповідало інтересам Німеччини. Але їй навряд чи щось давала совєтизація Фінляндії, бодай ось чому: це означало б, що панівна позиція росіян поширилася б на долину річки Торніойокі, розташовану лише за 140 кілометрів від таких важливих для Німеччини покладів залізної руди. Малоймовірно, щоб Третій Райх спокійно спостерігав