Читати книгу - "Відьмина служба підтримки, Юлія Богута"

Розділ №28. Пристрасний вечір

Запах троянд проникав навіть через мій нещасний забитий ніс. Я лежала на колінах Алана та з жахом дивилася, як Люсіалінарія розквітала на моїх очах в буквальному сенсі! З-під її передньої частини проростали колючі ліани зростаючись із самим деревом стійки. Вони обплітали її зі всіх сторін, поступово відкриваючи передню стінку для Віларда. На моїх очах, він змушував нещасну Люсю випустити його. Ба більше, магія, котра лилася з його пальців яскравим зеленим потоком, була настільки могутньою, що не давала їй поворухнутись.

— Кай викликав Амадея. Протримайся ще трохи, — прошепотів Алан, не спускаючи очей зі злочинця, котрий розтягував свої ліани на дерев'яні віконні рами, стіни та підлогу. — Цей настій заблокував твою магію на деякий час, тому він не зможе викрасти її. Просто потерпи. Скоро все це закінчиться...

Запах троянд ставав з кожною хвилиною більш їдким. Ліани вкривалися ними, заполоняючи собою найближчі столи та стільці. Ал відтягував нас якомога далі, до протилежної стіни, але дарма. Вілард повільно йшов у нашу сторону і ми не мали йому що протиставити. Не мали куди втекти. Не знали, як захиститися. Це було замкнуте коло.

— Алане! — прокричав ніж, виплигуючи з підсобки. Одна з ліан спробувала доторкнутися до нього, але ніж обрізав її й пострибав далі. — Я іду на допомогу!

— Чому магія не діє на нього? — спитав Алан, затуляючи мене спиною.

— Він може керувати лише рослинним світом, а той металевий.

— Елайно, навіщо ж ви ховаєтесь? Я впевнений, вам і самій набридла така магія. А от мені вона знадобиться, — очі колекціонера світилися зеленим кольором, видаючи жадібність. — Чому ви так за неї тримаєтесь?

— Бо вона моя. Моя і крапка, — відповіла. Вілард похитав головою і зробив декілька кроків, придавлюючи лезо ножа ногою.  — А от навіщо вона вам?

— Тому, що це дар самої Інсанії, а я хочу бути на рівні з божеством, аби мене сприймали, як одного з них. Вам далеко до розуміння цього, — похитав головою маг, стаючи під люстру. —  Ви лише відьма, котра навіть не знає, що її благословила сама богиня. Ви не достойні мати щось настільки могутнє.

— Дивіться, щоб моя магія не звалилася на вашу нещасну голову. Не знаю, що ви мені підлили в чай, але я оживила багацько предметів. Думаєте, вони беззахисні?

— Вони дерев'яні, а значить будуть слухатись мене. Подивіться, Елайно, все в цьому залі створено з дерева. Вони не допоможуть вам.

— Не все.

Мій погляд перевівся на ту саму мовчазну люстру, яка весь цей час сумнівалася, що ж їй робити. Як тільки я хилитнула головою, вона рухнула прямо вниз, на голову Віларда. Треба казати, що ця красуня буквально осліпила злочинця своєю красою і відправила в нокаут, придавлюючи його своєю немалою вагою?  Від полегшення, я ввіткнулася в спину Алана носом і вилаялась.

— Який я радий, що не економив на освітленні, і дозволив Каю притягти цю люстру зі свого маєтку! — бурчав чоловік, повертаючись до мене і притискаючи до себе. — Ти як?

— Наче сковородою переїхали... — жалілася, обіймаючи мого захисника.

— Це як?

— Горить все тіло і голова страшенно болить...але варево дійсно допомогло, дякую...

— Посидь трохи...Я розберусь зі всім...

Двері, котрі теж обплітала лоза, неочікувано відчинилися, пропускаючи стривоженого слідчого разом із бабою Даною у своєму святковому платті.  На фоні колючок колекціонера, вона майже зливалася з новим інтер'єром «Тихого дому». Алан підійшов до неї та почав розповідати, як все сталося, поки я сиділа під стінкою і думала про життя. Цікаво, а як жили звичайні люди? Невже вони теж потрапляли в такі дурні ситуації?

Поки в залі тривали бійки, до мене знову підійшов Арчі. З нього стікала вода, але він добросовісно застрибнув мені на коліна і жалібно проговорив:

— В тебе така червона пика зараз, що геть мені страшно...дай пообіймаю? — я мовчки посміхнулася і притулила холодний килимок до лоба. — Знаєш, якщо Алан не втік навіть після цього, то він точно тебе любить. Я даю свою згоду на ваші відносини. Такий точно не буде витирати об тебе ноги...

— Арчі... — простогнала, сміючись крізь втому. От тільки килимки мене ще не благословляли! — Може ще у всього меблепарку треба брати згоду на наші стосунки?

— Та ні, тут і так конституційна більшість була за Алана. А от в новеньких прийдеться просити. І люстру не забудьте, все ж таки вона вас врятувала! — цілком серйозно радив Арчі, поки я сміялася з абсурдності ситуації.  — Замість сміху, краще скажи мені, що робити з цими лозами? Наші досі не прокинулися.

— Нічого. Завтра прийде спеціаліст і зніме їх. Так що поки, ви з люстрою за головних, — промовив Алан, втручаючись в нашу розмову. Він обережно забрав килимок з мого лоба і поклав його на підлогу. — Пішли додому, Ело. Кайтон сам розбереться зі слідчим і цим бардаком. А тобі варто відпочити.

Не бажаючи сперечатися, я повільно встала, опираючись на чоловіка. Двері теж постраждали від унікальної магії та приходилося з силою штовхати їх, аби вийти з кафе.  На вулиці так і не  вщухав дощ, тому ми добряче намокли поки йшли від «Тихого дому» до магкару, а потім до квартири Алана. Весь цей час він періодично дивився на моє опухле лице і трохи морщився. Десь глибоко в душі я знала, що він хвилювався за мене й тому ніяк не міг заспокоїтися. Та й чого брехати, виглядала я, як королева. Королева недільного перепою.

— Роздягайся, я принесу щось переодягнутися і зроблю чаю, — мовив Алан, коли ми зайшли в спальню.

Діставши з шафи свою блузку і теплі носки, чоловік зовсім не соромлячись почав роздягатися. Спочатку скинув сорочку, а потім і мокрі штани. Розглядаючи міцну спину, мені подумалося, що для такого божевільного дня — це було досить естетичне закінчення. Не довго думаючи, я теж скинула з себе весь одяг і почала застібати сорочку. Алан пронизливо дивився на виріз, а потім посміхнувся, ледь заплющуючи очі.

— Наче ти там чогось не бачив, — пробурчала я.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍