Читати книгу - "Відьмина служба підтримки, Юлія Богута"

— Не більше ніж те, що бачив у підсобці. Але схоже, що тебе це зовсім не хвилює... — підійшовши ближче, чоловік взяв мене за руку і потягнув у ліжко. — Ну його, той чай. Давай просто полежимо трохи.

— Давай.

М'які чорні простирадла ледь помітно зігрівали. За годину поїздки, жар спав і мені стало значно краще. Не знаю, чим він мене напоїв, але крім жахливої втоми я не відчувала майже ніякого дискомфорту. Та й сам Хоум лежав поруч, що теж позитивно впливало на мій стан. Повернувшись до нього лицем, я поклала праву руку на його щоку та провела великим пальцем по губах. Його рука повільно потягнула до себе мою ногу, ставлячи її собі на стегно.

Не довго думаючи, я потягнулася за поцілунком. М'яко торкнулася його гарячих губ своїми, відчуваючи, як його пальці пересувались під сорочкою аж до талії. Гаряче дихання обпалило мою шию, змушуючи вигинатися і рефлекторно стискати сильні плечі. Він повільно торкався губами ключиці, потім шиї, щоки, вилиці та врешті решт знову губ. Хотілося розчинитися в цьому моменті. Від спокійних дотиків стало так жарко, що схвильоване серце віддавалося стуком у барабанних перетинках. Можливо тому я не відразу почула тактовний кашель.

— Кхм...! Моїй Сніжинці ще рано таке бачити! — бурчав носок, залишений прямо на шафі, яка стояла навпроти ліжка. Від такої підстави ми з Аланом підірвалися з ліжка, наче підлітки, застукані батьками. — Я мовчав, але всьому ж є ліміт... Попереджали б хоч, не одні тут живете...

Трохи отямившись і зрозумівши, що мені лекцію про пристойність веде мій власний носочок, я не витримала і засміялася на всю кімнату. Поруч сміявся й Алан, прикриваючи лице долонями.

— Я хоч колись зможу тебе цілувати без лекцій навколишніх речей? — ніяк не заспокоювався Ал. 

— Я тобі більше скажу, ти ще маєш просити дозволу зі мною зустрічатися у всього нашого меблепарку! Арчі так сказав сьогодні.

— Там же ціла кав'ярня ожила! — обурився чоловік. — І що, в кожного питати дозволу?

— А ще в дивану на роботі та софи у мене у квартирі.

— Ей! — закричав Сніжок, — В нас теж питай! Ми для неї, щоб ти знав, найдорожчі у світі!!!

Алан не витримав і увіткнувся в мої коліна лобом, сміючись. З моїх очей стікали сльози. Свята Інсаніє, якщо ти мене чуєш,  будь ласка! Дай нам трохи спокою, поки від твоєї улюблениці не втік єдиний нормальний чоловік на всю Делірію! Обіцяю, я буду допомагати всім нелюдям в окрузі, тільки дозволь нам перепочити від всього цього божевілля. І дякую тобі за те, що зв'язала наші долі.