Читати книгу - "Молоко з медом"

153
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 54 55 56 ... 114
Перейти на сторінку:
задля двох останніх місяців.

— Що ти таке кажеш, ти ж не можеш вийти в цьому на мороз! Я позичу тобі свою шубу.

— Шубу? Як це шубу? — перелякалася Лінка. Здається, то була не найкраща ідея!

— А так. У мене їх дві. Я тобі дам каракулеву, чорну. Вона широка, бо я худенькою ніколи не була. Приміряй.

І витягла шубу із шафи.

Лінка надягла. Почувалася вона якось незвично. Зараз, коли всі переймалися екологією, здається, не дуже годилося носити шубу. Але пані Стася зраділа.

— Ти чудово виглядаєш! А знаєш, що ця шуба врятувала мені життя?

— Урятувала життя?

— Так! — відповіла старенька. — Я народилася в тридцять дев’ятому. Якраз, коли почалася війна. У листопаді. Батьки мусили тікати. І мама загорнула мене в шубу, щоб я не замерзла. І я вижила! Потім мама носила її багато років, а коли вона померла, шуба дісталася мені.

— Оце так! — тільки й промовила Лінка. — Дякую вам. Вона справді тепла…

— Навіть дуже!

— По телевізору казали, що ввечері буде чи не мінус двадцять, — озвався пан Антоній. — Тож вона тобі точно знадобиться.

Щоправда, дивлячись на своє відображення в дзеркалі, Лінка подумала, що в шубі вона виглядає страшенно товстою, як така собі бочечка на ніжках, але старенькі мали рацію. Було дуже холодно. І зачинивши хвіртку садка на Нобеля й відчувши, як у носі замерзають шмарклі, Лінка подумала, що коли такі морози протримаються ще трохи, шуба, схоже, врятує і її, як колись урятувала пані Стасю.

Зробилося тихо й темно. Доки Лінка гостювала в стареньких, сніг, хоч і тонким шаром, але встиг укрити вулиці Саської Кемпи. Пора була не пізня, лише дев’ята вечора, та здавалося, що надворі глупа ніч. Безлюдно, поодинокі перехожі квапливо пробігали до теплих домівок. А вона йшла у двох светрах, осінній куртці та шубі пані Стасі й усміхалася до себе. «Схоже, що я в цій шубі завтра викличу справжню сенсацію, — подумала Лінка. — То й добре. Екологія екологією, але невідомо, що більш екологічне: шуба, яку носять майже вісімдесят років, чи все це одноразове ганчір’я з мережевих крамниць?»

Наталія відчувала, що це справжня залежність. Як раніше вона залежала від того, щоб не їсти, так тепер стала залежною від Азора. Власне, вона зовсім перестала вчитися. Найважливіше було, чи вони зустрінуться й де. Житлові умови їм обом не сприяли. У нього завжди був хтось удома через хвору сестру. Наталії він пояснив, що в малої якась генетична недуга. Тому мама не працює, а весь час займається Анею. А в неї… Що ж, мама працювала, але якраз під час уроків. А вони ж не могли без кінця прогулювати! Хоча… Прогулів однаково накопичилося багатенько. Наталія сама собі писала пояснювальні записки, бо мама давно дозволила їй заходити в «Лібрус», електронний щоденник. Тож Наталія цим користувалася, звільняючи себе від уроків на цілі дні. Азор опинився в гіршій ситуації. Не міг же він удавати, наче застудився, бо мама постійно була вдома із сестрою. Він навіть зламав сторінку на «Лібрусі» й теж щось там собі понаписував. Але ж так не могло тривати вічно. Зрештою, шило вилізе з мішка. Наталія ніколи так не почувалася. Вона зовсім заплуталася. Але не могла на те нічого порадити. Все інше просто не існувало. Тільки він.

А найгірше, що Наталія з мамою збиралися поїхати на лижі, якраз на свята. Проте вона не хотіла бути ці десять днів без нього. Усі свята й Новий рік! Від самої думки про це їй робилося недобре. Як вона витримає? Азор ніде не їхав. І це було ще гірше.

Мама, дві її подруги. І Наталія на додачу. Господи, і навіщо їй узагалі туди пхатися? Не краще їм побути без неї, у своїй компанії? Наталія довго думала й розробила план дій. Вона колись читала, що сира картопля викликає лихоманку. І з’їла кілька картоплин. Гидота, справжня гидота! На жаль, жодної гарячки це не викликало.

— Ти збираєшся? — запитала мама. — Потяг о сьомій. Не знаєш, де отой мій класний кондиціонер для волосся? — мама тримала косметичку.

— Щось я погано почуваюся, — поскаржилася Наталія. — Мене нудить.

— Ой, — засмутилася мама й відразу заходилася витягати якісь шлункові краплі й ліки. А Наталія пішла до ванної й зробила те, що вміла найкраще. Запхнула два пальці до горлянки. Та вона не передбачила одного. Того, що мама не на жарт злякається, бо подумає, що її хвороба повернулася.

— Знову блюєш? — накинулася вона на доньку. — І їсти перестала?

— Ні, мамо, — Наталія не втрималася й вибухнула сміхом.

— І що це тебе так розсмішило? Не розумію! Це ж серйозні речі!

— Мамо, я здорова, присягаюся. Тобою, татом і взагалі!

— Ну, тоді що це з тобою?

Наталія продовжувала реготати.

— Блін, а я ж колись так гарно вміла брехати, — сказала вона.

— А ти брешеш?

— Ага. Я прикидалася. Зі мною все гаразд, — пояснила вона, засмутившись, що її план зійшов нанівець. — Я просто… не хочу ніде їхати.

— Але чому? — запитала мама, досі тримаючи в руках косметичку, мовби не знала, що з нею робити. Схоже, що їй було дуже прикро.

«Бо я мушу вчитися, бо треба підготувати важливу презентацію, бо не люблю гори, бо мені ноги болять і я не можу їздити на лижах, бо в школі наказали прийшли між Різдвом та Новим роком, щоб приготувати декорації…» Усе це вона могла б сказати. Якби вміла брехати, але вона, схоже, розучилася.

— Бо я закохалася, — відповіла Наталія. — І не витримаю без нього… так довго.

— Ти здуріла? Не хочеш їхати, бо закохалася?

«Я так і знала, що мама нічого не зрозуміє, — майнула Наталії думка. — Не зрозуміє, бо давно такого не відчувала».

— Якщо ти сподіваєшся, що я залишу тебе тут саму… Крім того, ми ж мали їхати разом!

— Та ні, мамо, я знаю. Гаразд. Мені справді треба зібратися.

Вона весь час хихотіла. Попри те, що план не вдався, її все чомусь смішило. Нічого не вдієш. Доведеться влаштувати вимушену перерву. Наталія подзвонила до Азора, звістка про її від’їзд його приголомшила, але вони втішали одне одного, що це лише десять днів. Після Нового року Наталія повернеться.

Лінка готувалася до святвечора. Позаяк останнім часом її дуже цікавила їжа й постійно хотілося скуштувати чогось новенького чи просто щось пожувати, ці приготування видавалися їй дуже важливими. Спробувала оселедця з цибулею. Ммм… смакота. Найдужче кортіло поласувати сирником, який вона сама спекла, але його ще не різали, до того ж, він був прикрашений поливою й

1 ... 54 55 56 ... 114
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Молоко з медом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Молоко з медом"