Читати книгу - "Сни Морфея , Tалі Птах"

Але надії зникли, коли хлопчик відчув, як кістлява рука потягнула його за ногу. Орест відкрив очі і побачив над собою крони дерев, які прикривали собою чорне небо. Вони приземлились на каміння, що поросло мохом. Крейк підтягнув пілігрима до себе під маленьку кам'яну печеру. Хлопчик сів.

— Ляж і не звуку, — грізно прошепотів Крейк.

Орест слухняно ліг, підповз до поводиря і трохи підняв голову.

— А де дракон? — так само пошепки запитав пілігрим.

Крейк не відповів, тільки приклав палець до щелепи. Хлопчик затих і напружився. Нічого не відбувалось протягом довгого часу. 

Але здалеку виднівся вогник. І з наближенням світла, наближався і шалений грюкіт і земля дрижала. Ще через хвилину вони побачили як ціла купа дерев діставали своє коріння з землі і повільними, але голосними кроками пересувались у бік до глядачів, подалі від світлового явища. 

Орест злякався дерев'яних гігантів, які вишиною були приблизно як восьмиповерховий будинок. 

— Тихо, — сказав Крейк і прижав голову хлопчика до землі — Ні звуку і вони нас не помітять.

Дерева йшли і тріщали їх стовбури, гілки рипіли, а коріння скрипіло. Дерева тікали від вогню, а точніше пожежі, яка невідомим чином почалась в цьому темному лісі,  в якому навіть сонця не було. Дерева зачіпляли одне одного, штовхали, чіплялись гілками і тонким корінням. І ось вогонь вже близько. Так близько, що Орест його бачить. Іскри розлітались на старі, більш сухі дерева і підпалювали їх. Він того вони довго пищали і тріскались. Пілігрим затулив віха і сховав голову під бік поводаря у засмальоване стареньке кімоно. 

І тільки Крейк побачив арку, підхопив хлопця на руки і швидко побіг до неї. Якесь дерево побачило їх і замахнулось гіллякою, але арка з глядачами вже зникла і древо вдарило каміння покрите мохом.  

Орест відкрив очі, коли Крейк подав голос.

—То Морфей так бавиться, він хотів показати тобі це, — сказав поводар і, клацаючи колінами, підвівся, — Напевно, він хоче дізнатись, що тобі подобається.

—Кому таке жахіття може подобатись? — з острахом спитав Орест.

Крейк нічого не відповів. Зараз вони опинились в якомусь місті, старому і жовтому. Тільки скелет оглянув його, так одразу оглянувся на арку.

—А де дракон? — запитав Орест.

—Не час нам дракона шукати, — шикнув Крейк і повів хлопця за якусь стіну.

—Чого ми знову ховаємось? — запитав пілігрим.

Поводар не відповів. Він трохи висунув голову і завмер. Хлопчик не рухався кілька секунд, аж поки поводар не повернувся. Проте тоді він здригнувся, коли побачив, що тепер вони сиділи в якомусь амфітеатрі. Купа народу щось кричали і ніби не звертали увагу на хлопчика і скелета. 

Десь знизу рикали леви, але Орест того не встиг розгледіти і злякатись. Крейк побачив, окривавлине тіло білявого хлопця. Поводар затулив кістлявими пальцями очі пілігриму і тримав до тих пір, поки не донів того до арки.

—Йди до дому, — втомлено сказав Крейк.

—А що там було? Я бачив левів, — запитав Орест, коли вони опинились біля знайомої печери.

—Леви... обідали, — збрехав поводар і підвів хлопчика до злощасної арки, яка невинно стояла, прикрашена виноградом і персиками, — Йди додому. 

—До зустрічі, — попрощався хлопчик і обійняв скелет, — Ти такий чудовий. Я колись назвав тебе склепошарою, там, вдома. Але тільки тому що скелети живуть у склепах. Нам так розповідали. Але ти мені дуже-дуже подобаєшся.

Крейк промовчав. Якби у нього було б горло, він би ковтнув усі сльози. Але, на щастя, скелети не плачуть.

—До зустрічі, — попрощався Крейк, а коли хлопчик увійшов у арку і зник, додав: — Сподіваюсь, не до скорої. 

Оглянувшись він помітив, що хтось заходив у його печеру. Шкода, що Крейк не міг насупити брови.

Орест тільки мигнув очима і відчув, як його затягує болото. Не зволікаючи, він відскочив з того місця на моховий горбик і озирнувся. Поводаря ніде не було. Пілігрим стояв один у піжамі, навіть без взуття і відчував, як холод ріже ноги. Навкруги нічого не видно. Туман такий густий, що завісою затуляв увесь простір навколо хлопчика і стягував його до одного квадратного метра. 

Клубок пари вирвався з губ хлопчика, коли він нервово видах. Пар фігурними завитками піднявся до гори і розчинився у тумані. Мороз пробирав до кісток і все тіло вже боліло, а йти нікуди. 

Намагаючись щось розгледіти навкруги, Орест через кілька хвилин побачив постать. за нею ще одна і ще. Кілька людей наближались до Ореста.  Хлопчик спершу зрадів і вже був готовий окликати їх. Але раптом тіло його відчуло небезпеку, все тіло разом стало дерев’яним. Орест відчув, що за ним слідкують. Хтось моторошно пильнував хлопчика. Пілігрим розгублено озирався, але мисливця не було видно, що викликало лихоманний холод.  Люди наближались все ближче, але обличчя розгледіти не вдавалось. Орест стояв не рухаючись. Можливо, вони його не помітять. Але інстинктивний крок назад наче став сигналом для невидимого мисливця.

Туман здригнувся від вовчого вою. Люди побігли на Ореста і здавалось вони зібють його з ніг, але вони пробігли повз. Невідома сила змусила хлопчика бігти слідом. І не дарма. Вовк побіг за ними. Хоча вже скоро Орест почав сумніватись в тому, що це вовк. Тварюка була набагато більшою і було чути наскільки здоровенні в неї були лапи, якими вона здригала землю.