Читати книгу - "Сонце і місяць, сніг і лід"

святкуємо наше весілля і тому обоє мусимо бути на балу.

— Але…

— Він повернеться до своєї кімнати між північчю та світанком, запевняю тебе. Певна річ, на світанку ти підеш геть.

— Ну гаразд, — дівчина пригадала, що у рюкзаку все ще є веретено і гребінці для чесання вовни, а попереду — ще три ночі. За цей час їй потрібно знайти можливість його врятувати. Хоч якусь.

Дівчина пішла слідом за принцесою довгими позолоченими коридорами, вкритими килимами, обвішаними шовками. Тут усюди стояли східні вази, мармурові статуї та висіли красиві картини. Окрім того, на маленьких підвищеннях стояли маслоробки й тертки для сиру. Зі стелі однієї з кімнат, через яку вони проходили, звисав цілий набір каструль.

Доки вони йшли коридором, відчинилися одні двері і звідти вийшов фавн, одягнений у ліврею. Позаду нього дівчина побачила великий ткацький станок із напівзакінченим гобеленом. Фавн позадкував, притиснувся до стіни, низько вклонився і стояв так, аж доки вони його не минули. Хоча це й не був Еразмус, його вигляд вселяв надію.

— Ходімо, ходімо, — сказала Індейтл і поманила її своїми довжелезними нігтями; дівчина здригнулася.

Вони зупинилися навпроти срібних дверей, оздоблених перлами. Принцеса відчинила їх і жестом наказала дівчині увійти. Трохи спантеличені, дівчина з Роло увійшли до кімнати. Двері за ними зачинилися.

— Залишайся тут аж до світанку, а коли сходитиме сонце, я тебе випущу, — гукнула їй принцеса Індейтл, стоячи по інший бік дверей.

— Мені вона не подобається, — сказав Роло, коли кроки королівни стихли вдалині.

Дівчина скинула з себе свитку та чоботи і фиркнула. Її Величність, принцеса Індейтл, була потворною, марнославною та жорстокою.

— Вона ж тролівна.

Кімната, у якій їх закрили, виявилася вітальнею принца; тут було чимало меблів. Потім вони знайшли спальню та лазничку. Ці покої дуже нагадували кімнати у палаці з льоду, однак тут усе було зроблене із золота, та прикрашене дорогоцінним камінням. На маленькому столику біля каміна лежали книжки північною та старо-германською мовами; на іншому столику, біля вікна, була дошка для гри у шахи. У спальні, на ліжку, на одній із подушок дівчина знайшла темну волосину. Вона обмотала її навколо одного з ґудзиків на своїй камізельці, згадуючи про те, як так само колись врятувала волосину Тови. Все це ще більше привело її до тями. Дівчина сіла на крісло у вітальні, а Роло приліг біля неї. Взявши до рук одну з книжок, які лежали на столику, вона спробувала читати. Вовк задрімав. Вона знала, що він спить, бо його вуха ворушилися тільки тоді, коли по коридору хтось проходив, як би тихо той хтось не ступав.

Коли золотий годинник на каміні пробив другу, срібні двері відчинилися. Не зважаючи на те, що від хвилювання дівчину хилило на сон і навіть читання більше її не бадьорило, звук дверей повністю її розбудив. Вона із Роло миттю зірвалася на ноги, аж книжка впала на підлогу.

До кімнати увійшов кентавр. Поперек його конячої спини лежало тіло принца. Його голова та руки безвольно звисали з одного боку конячого тіла, ноги — з іншого.

— Він помер? — дівчина стиснула руками перед своєї камізельки. Коліна тряслися, і вона відчувала, як тремтить її нижня губа.

Кентавр якось дивно на неї подивився: його погляд був повний жалю і хвилювання.

— Ні, він лише… Спить.

З вітальні кентавр поскакав до спальні. Дівчина і Роло пішли за ним. Трохи присівши та нахилившись, він скинув із себе принца, і той впав на ліжко.

— Моя панно, — пробурмотів кентавр, кланяючись їй, і пішов геть.

Дівчина навшпиньки підійшла до ліжка. Роло залишився чекати біля дверей, щоб не заважати. Своїми тремтячими руками вона торкнулася плеча принца:

— Прокидайтеся … Ваша Величносте, — лагідно сказала дівчина.

Він навіть не ворухнувся. Вона поторсала його за плаче і сказала, цього разу голосніше:

— Прокидайся, мій ізбйорне!

Знову нічого.

Наступні чотири години, аж до світанку, дівчина та Роло випробували всі відомі їм способи, щоб розбудити принца. Дівчина кричала і трусила його, Роло облизував йому обличчя і навіть легенько вкусив за плече. Вона стукала у двері, благаючи про допомогу, але ніхто не прийшов; вилила принцові на голову глечик води, але він навіть не поворухнувся. Коли принцеса Індейтл прийшла по них, дівчина лежала на ліжку поруч із принцом, скрутившись калачиком, тримала його за руку і плакала. Принцеса криво посміхнулася, дивлячись, як дівчина одягає свою свитку та чоботи й бере рюкзак.

— У мене ще щось є, — тихо сказала дівчина, коли вони йшли коридором. Вона поклала на землю свій рюкзак і витягла з нього золоті гребінці для чесання вовни. Беручи до рук клубок нечесаної вовни, яку їй дала бабуся, вона тремтячими руками показала, як виглядає процес виготовлення вовняних ниток.

Тролівна-королівна була в захваті. Інші придворні також зібралися довкола, щоб на це подивитися. Вони стояли, затамувавши подих і витріщивши на неї очі. Від цього дівчина мало не зомліла.

— Повертайся, коли зайде сонце, — наказала принцеса Індейтл через кілька хвилин. — Чесатимеш для мене вовну. Гребінці я залишу тут. Натомість зможеш провести ще одну ніч у покоях принца.

Заніміла, дівчина віддала їй свої гребінці та вовну. Мороз, що чекав на неї за стінами палацу, був немов ляпас по обличчю. Загорнувшись у свою свитку, вона побігла до землянки, заповзла туди і заснула, поклавши свою голову на Роло.

Розділ 30

Наступної ночі все повторилося. Після того, як принцеса Індейтл та кількадесят її придворних подивилися, як дівчина перетворює вовну на пряжу, принцеса пустила її до покоїв принца. Все ще приголомшена виглядом королеви тролів, що гапилася на неї з бальної зали (вона була набагато страшніша, ніж її донька), дівчина не змогла навіть вдати, що читає, поки чекала на принца. Цього разу він знову був непритомний і лежав на спині у того ж кентавра.

Кентавр перекинув його зі спини на ліжко, вклонився дівчині і вийшов з кімнати. Вона намагалася його зупинити, запитати про те, що відбувається, навіть насмілилася доторкнутися до руки і його конячого боку, але він на неї навіть не глянув. Його погляд був спрямований вперед. Він швидко вийшов з кімнати, не звертаючи жодної уваги на її благання, та захлопнув за собою двері.

— Ага, від цього жодної допомоги, — сказала вона Роло. Водночас вона пам’ятала співчуття, що світилося в очах кентавра минулої