Читати книгу - "Нова Надія Життя, Немеш Іван"

Розділ 38

 

Темрява була глибокою й липкою, як смола. Еліс не відчувала тіла — тільки невагомість, у якій вона зависла. Але її свідомість залишалася активною, обертаючись навколо одного питання: Що з реальністю?

Повільно, наче пробиваючись крізь товщу води, вона відчула повернення відчуттів. Спершу — холод металу під руками, потім — легке поколювання у кінчиках пальців. Зір повертався останнім, розпливаючись світловими плямами перед очима.

Кабіна корабля була темною, лише аварійні індикатори блимали червоним.

— Комп’ютере… — її голос звучав хрипко, ніби вона не говорила цілу вічність. — Статус систем?

Тиша.

Жодної відповіді.

Вона зібрала залишки сил і потягнулася до панелі управління, спробувала активувати резервне живлення. Світло мигнуло, але знову згасло.

“Ти не повинна була чинити опір.”

Цей голос знову. Чужий, але в той же час… наче її власний.

— Хто ти? Чого ти хочеш? — запитала Еліс, вдивляючись у темряву, наче могла знайти там джерело звуку.

“Я — частина тебе. Те, що ти хотіла забути.”

— Це неправда. Я контролюю себе. Мій розум належить тільки мені.

“Як давно ти була впевнена у цьому?”

Еліс затамувала подих. Сумнів вповзав у її свідомість, мов отрута.

— Досить. Я не вірю тобі.

“Але ти віриш своїм спогадам, чи не так? Своїй місії?”

Зображення знову спалахнули перед її очима — Земля, спалена й мертва. Вона в капсулі гіперсну, покинута у мертвому космосі.

— Це неправда! — вигукнула вона, різко відкидаючись у кріслі.

“А якщо правда? Ти готова подивитися в обличчя реальності, яку сама обрала?”

Корабель затремтів, наче відповідаючи на цей виклик.

Еліс вдихнула глибше. Якщо Тінь хоче зламати її, вона має протистояти цьому.

— Відновити живлення. Повний перезапуск.

І якщо це справді пастка — вона повинна знайти спосіб вибратися.

Корабель знову ожив. Лампочки мигнули, панелі заповнилися цифрами.

Еліс на мить завмерла, вдивляючись у завантажувальні рядки на панелі. Їй потрібно було щось, що підтвердить її реальність. Дані, логічні параметри, щось вимірюване, що покаже—вона справді на кораблі, а не в пастці власної свідомості.

Вона відкрила журнал подій корабля. Останні записи… зникли.

— Неможливо…

Натомість там було щось нове. Файл, якого не могло бути.

ЗАПИС 001: “ТИ ПРОКИНУЛАСЯ. ЦЕ ГАРНИЙ ЗНАК.”

Пальці стиснулися на консолі.

— Хто ти?

ЗАПИС 002: “Я НЕ ВОРОГ. АЛЕ НЕ МОЖУ БУТИ І ДРУГОМ.”

Пульс пришвидшився. Їй потрібно було більше інформації.

— Де я?

ЗАПИС 003: “ТИ МАЄШ ЦЕ ЗРОЗУМІТИ САМА.”

Монітори раптом ожили. Всі сенсори почали хаотично видавати показники—координати змінювалися, ніби корабель рухався між точками, яких не мало бути.

“ЩО ЯКЩО ВСЕ, ЩО ТИ БАЧИШ—ІЛЮЗІЯ?”

Еліс різко вдихнула.

— Досить! Встановити точні координати!

“А ЩО ЯКЩО ТОЧКА ВІДЛІКУ БУЛА НЕ ТА?”

Її серце завмерло.

Що, якщо все справді було неправдою? Що, якщо вона досі… в гіперсні?

Вона ввела команду: провести діагностику реальності.

Монітор блиснув червоним.

“ПОМИЛКА. НЕМАЄ ДОСТУПУ ДО ОСНОВНИХ ДАНИХ.”

Еліс відчула, як її руки тремтять.

Якщо це симуляція—то хтось створив її. Якщо це реальність—то хтось намагається її зламати.

— Гаразд… — прошепотіла вона. — Якщо це гра—я зіграю.

Вона вдивилася у темряву за вікном.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍