Читати книгу - "Син тіні, Олесь Ульяненко"

Цілих три дні кипіла, наливалася патріотизмом, долітала георгіївськими знаменами гульня. Пан Бокін, нащадок сім'ї Романових, кидав полум'яні гасла, підтверджуючи їх цупкими зеленими купюрами. Третім днем, коли мізки повичахали, то чоловік з двадцять, ревучи у віхолу гімни білогвардійської армії, царського Семенівського полку, завантажувалися у довгі білі рефрижератори, палаючи бойовим запалом, надихаючись наснажливо духом перемог, і мчали у ніч, мчали у невідомому напрямку рятувати те, що лишилося від їхньої батьківщини. Холодним лютневим днем ми вирішили проблему. Так осоловілих, розбурханих, готових до великого духовного подвигу, п'яних у смерть офіцерів звозили до Пустині, їх швидко, зі знанням справи, пороздягали, і вони стовбичили голі у довжелезному, прокуреному вугільним брикетом коридорі, тверезіючи, чекаючи на автомати, на кітелі й парабелуми, а отримували пошматовані й прохлоровані, перештопані монашеські ризи. Ще день вони ходили, ошелешені, малими дітьми продовжуючи грати, захоплені гарною, чарівною хвилею романтики, розводячи балачки про Плотіна, Платона, Маркса, Муссоліні. І ще невідомо про кого вони розводилися. Навіть початком вони раді були, що їх не відправляють на фронт, на війну, не готують до чогось миттєвого. Вони відпочивали у тих ризах від п'янок, роздивлялися. Вони поволі ознайомилися з людьми, але скоро ударили морози, і троє чоловік замерзло дорогою, коли бігали за самогоном до містечка. Три дні вони тягнули сумних траурних пісень. Потім зчепилися битися. Ця банда трутнів, горластих, забзділих, вже блохастих, вони вишукали якогось єврея і довго товкли його, доки той не повісився, а коли прохмеліли, то побачили, що то зовсім не юдей, а їхній брат, юдей їхати сюди і не думав. Тоді вони надумалися тікати, але наша охорона швидко повернула їх. їм показали папір, що вони підписали, і сказали, що вони повинні триматися закону, а хто не буде, той нехай забирається геть і здихає у місті з голоду. Вони вешталися в рясах, роздумували, покурюючи цигарки. Під Новий рік ми понаганяли туди рабів, і офіцери почали керувати будівництвом. Офіцери пропили перші кубометри лісу, а коли побачили, що цей бізнес має попит, то почали вирубувати справжній ліс, що круто обступав озеро; звиклі до жіноцтва, вони зманювали молодих дівах, і скоро про скит почала ходити недобра слава. Щоб якось урівноважити ситуацію, мною був відшуканий монастирський устав невідомо якого року, що радше говорило про його міфічність. Виставили царське пійло. І патріотична сила піднялася ще вище, ще дужче, ще міцніше стиснулися щелепи і запалали очі. Ховайтеся, кретини Президенти. Привели кількох, здається, двох, монахів. Маленьких монашків. Монахи дрібненькі й вугруваті, з рачачими очима, зеленими обличчями. Вони пищали, а не хотіли працювати у колгоспі, маленькі й затуркані. Вони повитягували требники, молитовники, стихарі й почали вичитувати. Химерні примари з розколошканими білогвардійськими бородами повиповзали з сараїв, плутаючись у дірявих і засмальцьованих рясах, мудро і волооко споглядаючи за дійствами маленьких монашків. Колись, за легендою, тут божевільним і біснуватим робили вичитку молитвами. Мені доволі довго довелося помарудитися в архівах, доки я натрапив на щось подібне. Там зазначалося, що біснуватих вичитують, коли місце ніколи не було осквернене світськими розвагами, непристойними срамними гульбищами упродовж ста років, а самі монахи повинні витримати щонайменше річний піст; а на додачу до всього, навколо повинна стояти отетеріла пустинь, сорок на сорок кілометрів. Хитра арифметика, якщо вірити, а якщо ні, то я певен, що якийсь хитромордий чолов'яга понавикручував і понавигадував законів раніш за мене, а я лише бездарний епігон, котрий наважився поставити експеримент. І тому, коли маленькі, задрипані, занюхані, перелякані монашки повитягували з шитих кооперативних торбів потріпані псалтирі та почали вичитувати над головами двох кретинів, що порубали за пляшку сивухи своїх родичів, то ця банда ледацюг повистромляла зі свого сховку поросячі писки, з двома-трьома волами. Вони купою нагадували синодне зібрання або якусь дуже маловідому секту розкольників чи купи зеків зі своїми напівголубими шнирями. Вони відригували, пускали гуляти гучні вітри, заглядаючи краєм ока у роти ближніх, що повилазили майже на чотирьох з напівфанерних, оббитих жерстю і толем хижок. Доки монахи верещали проти вітру, вони справляли нужду відразу за кілька кроків, не криючись, і місцеве населення, що не звикло до таких інсценізацій, повідкривало роти зразу на два фронти. Словом, задоволення додалося. Всі гмикали, буркотіли пузами від надмірної цікавості, наче хто їм повернув безкоштовний цирк часів Йосипа Сталіна. Потім вони грали у чехарду, попідтикавши ряси, стрибали один через одного, здобрюючи такі ось трюки мутним, аж білим самогоном. Повпивавшись, вони вертіли задами, як хрещатинські шльондри. Естети, четверте покоління, якщо рахувати від взяття Зимового, четверте коліно інтелігенції, що несподівано захворіло на дворянство. Вони кокетливо ворушили губами, чмихали ніжно і зазиваюче носами, декотрі просто плавали, нанюхавшись кокаїну. Це дійство, цей спектакль, що складався з двох монашків, приваблювало їх як естетичне явище. Вони вже починали подумувати, як з цього витиснути гроші. І таки вирішили, що це може дати неабиякий прибуток. Обездолені світила вишиковувалися в ряд. Інтелектуальний труд не передбачає рубку і повалку лісу. Тому вони навіть пропустили обідній відпочинок, забули про самогон і карти.

Ніхто не вірив у чудо. І чуда не відбулося. Вони розкривали пащі, поглядаючи на двох прищавих молодиків, що знічев'я, вже поозвичаївшись, хрестили роти і косували на сулії з самогоном. Останнє дуже насторожувало братію. Монашки читали вже молитви невпопад. Яка потрапить на око. А братія в рясах відкорковувала зубами бутлі, відпивала; вони, похмелені, вже з полегкістю покурювали, відригували, підманюючи монашків гранчаками. Раби, завезені нами з Півдня, вже обжилися, декотрих вже не били, тому вони повідпускали бороди і кіски, єхидно усміхаючись, чекали на долю двох монахів.

Під весну ця купа смердючих і гнилозубих виродків збила такий собі скит. Весною ми наткнулися на справжні монастирські підвали, що нам взагалі стало дуже у пригоді. Ми під цю богадільню в сирих підвалах, у казематах, у льохах відкрили підпільний банк. Скит, куди ці ублюдки почали звозити спочатку біснуватих своїх родичів, а потім слава потягла сюди людей вельми заможних, тому скоро Пустинь перетворилася на справжню божевільню, але з тією умовою, що ціни були, напевне, вищі, ніж на водах у Швейцарії, ми використали підходяще, якраз під головними операційними залами. У мене солодко засмоктало під ложечкою, коли згадалися далекі літні дні з доктором Оліховичем. Смерть наснажує людину. Ніхто не розуміє, коли не бачив людину, заготовану на смерть. її очі.

Банк наш надавав кредитні транші вчасно. Борг повинен повертатися своєчасно, зі стовідсотковим наваром. Хто не повертав, тому нічого доброго не світило. Він ніколи не затримувався на цьому світі