Читати книгу - "Пастка для некромантки, Агата Задорожна"

Розділ 8.3

Айза швиденько піднялася на ноги. Вона підійшла до Тесея, а він у ту мить вже встиг затоптати маленький язичок полум’я, що почав вириватися із підлоги, і уважно роздивлявся перстеник, все ж не наважуючись його підняти. 

Він провів кілька разів над ним руками, наче перевіряючи щось, а потім здивовано насупився. Під спостережливим поглядом Айзи він присів навпочіпки і повільно потягнувся голими пальцями до кільця. 

Айза думала, що він спробує використати якусь магію, накреслить пентаграму чи у інший спосіб знешкодить проклятий артефакт. Але після всього миті роздумів Тесей простягнув руку далі і спокійно взяв перстень. 

Айза розширила очі і вже розтулила рота, щоб сказати щось, але потім спинила себе. Тесей виглядав так, наче усе було в порядку. Його лице скривилося у тонкій, ледь помітній гримасі, але це точно не була страшна агонія чи навіть той сильний пекучий біль, що відчувала сама Айза. 

Вона придивилася до його пальців – ті трохи почервоніли, але й не думали покриватися бугристими опіками чи чорною шкіркою обвугленої шкіри. Щось у цьому було надзвичайно дивне і Айзі незрозуміле. 

 – Як ти це зробив? – запитала вона, повільно наближаючись. Вона не помітила, щоб Тесей застосовував до того клятого (буквально) персня бодай якусь магію. 

 – …ніяк, – відізвався він, продовжуючи обережно тримати перстень. Тесей виглядав так, наче був готовий випустити його будь-якої миті, але для цього просто не було потреби. – Він чомусь не реагує на мене так бурхливо. 

Він перевернув кільце так, щоб роздивитися камінь, що займав у ньому чи не найбільше ваги. Камінь був такий, що, як Айзі думалося, можна було продати щонайменше за двадцять золотих – або навіть за тридцять, якщо цей дивний темний блиск не був вдало нанесеною ілюзією. 

Він був чорним, як сама ніч – і Айзі здавалося, навіть із такої відстані – що в кожній з його десятка граней вона могла би роздивитися своє відображення. А, можливо, не тільки його. 

 – Що? – запитала вона розгублено. – Як таке може бути?.. 

 – Ось і мені цікаво, – тихо відізвався Тесей, піднімаючись на ноги. Перстень він без видимого зусилля продовжував тримати у руках. 

Тесей перетнув кімнату і наблизився до столу – абияк обладнаної лабораторії. Влаштовували її на горищі, скоріш за все, за принципом – як вже підірветься, то хоч не вся будівля, а тільки стріха. Тесей обережно опустив перстеник на металеву пластину, що лежала, покоцана з усіх сторін на столі, і кільце залишилося лежати непорушно. Жодного диму і плавлення – як ніби воно не пропалило щойно Айзі пальці ледь не до м’яса. 

 – Тобі потрібно забинтувати пальці, – наче у відповідь на думки Айзи сказав Тесей, повертаючись до неї. Бальзами і тканина для перев’язування лежали під столом – що й не дивно, враховуючи ту кількість разів, коли щось у горбі вибухало, ламалося та розвалювалося на скалки.

 – Так, – погодилася Айза, скептично оглядаючи свої пальці. Виглядали ті і справді якось кепсько. – Подай, будь ласка, мазь. 

Тесей її не послухав. Одним владним жестом він показав їй на стілець неподалік, а потім натиснув їй на плече, примушуючи Айзу на нього опуститися. Після цього він під її дуже, дуже подивованим поглядом став перед Айзою на коліна. 

Дістав мазь, обережно намастив нею кожного пальця – чи Айзі тільки здавалося, що він затримувався на них на якусь мить довше, ніж це було справді потрібно? – а потім взявся за перев’язування. 

Айза була вдячна, що він в’язав кожен палець окремо – щоб вона і далі могла ними користуватися. У неї самої, певно, на це не вистачило би терпіння. 

 – Мені здається, – почав раптом він. – Що нам таки доведеться повернутися до нашої розмови у мене вдома. 

Айза чомусь заклякла. Вона пам’ятала розмову. Точніше, не те, щоби прямо розмову, і не те, щоби прямо пам’ятала. Але тоді, коли вона лежала у тесеєвому ліжку, і він сам сидів поряд… В її голові літали якісь дивні чи то сни, чи то справжні відривки спогадів про те, що Тесей говорив їй… зізнавався у симпатії. Чи збирався він зараз все ж підтвердити це? 

Вона підняла на нього очі, сповнені очікування, але Тесей не відривав погляду від її пальців і продовжував свою методичну роботу. Бинти він стягував туго, але намагався робити це якомога ніжніше, щоб не завдати їй зайвого болю – і цю його м’якість вона відчувала у кожному його русі, вона ж просочилася і в голос. 

Ось тільки сказав він зовсім не те, що Айза очікувала почути. 

 – Скажи мені… Чому на тебе так дивно діють духи? 

 – Що? – запитала Айза ще до того, як встигла до кінця обробити те, що сказав їй Тесей. 

Він нарешті подивився їй у обличчя, і попри доброту і терплячість – таку несподівану – що читалася на ньому, була там також і твердість. 

 – Тоді ти мені не сказала. А зараз… Дивися, це все стає і справді дивним. Тоді, на кладовищі, тобі стало справді погано. Я справді, – Тесей на мить зупинився і ковтнув слину, відвівши погляд. – На якусь мить я справді злякався за твоє життя. А тепер це. 

 – Та що – це? До чого тут проклятий перстень? – все ніяк не могла второпати Айза. Вона подивилася на кільце – а те відбивало світло їй у очі, наче у насмішку. 

 – Це не проклятий перстень. Ну… Не зовсім проклятий. Це містилище, невже ти не помітила? – Тесей подивився на неї зовсім злегка розчарованим і повчальним поглядом, але Айза вже навчилася на це не зважати. – Там заточений дух. І ти знову піддалася його впливу. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍