Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 37 -

Сільсія наморщила чоло, коли батько привів її на озеро, яке знаходилось за містом. В озері плавали опалі листки відцвілої магнолії. Вона обожнює це місце, саме тут батько навчав її, всього, що вмів сам, і якщо зазвичай це місце викликало захват, наразі смуток Сільсії нічим було розвеселити. В карих очах, які нагадували топлену карамель зібралися каплі сліз, які от-от проллються.

— Я нездара!

Аберхат-молодша всілася на бетонну плиту, підтискаючи до себе ноги. Вітер тріпотів її волоссям, малював кола на воді. Вона почувалася пригніченою.

— Це лише екзамен в школі. Це не привід засмучуватися.

Черлйз провів рукою по своїй лисині, після чого всівся поруч із донькою.

— Ти так говорив й минулого разу. Мені вже не шість років.

— Я скажу тобі й наступного разу. І буду тобі це повторювати хоч сотню разів, якщо знадобиться. В житті є набагато важливіші речі ніж шкільні екзамени.

Батько поклав руку на голову доньки, яка зіперла підборіддя на коліна. Шелест зеленого листя був єдиним звуком довкола. Черлйз міг з легкістю навчити тримати клинок в руках, як фізично вдосконалити тіло, навчити оборонятися голіруч без магії, та зовсім він не вмів заспокоювати. Жіночі сльози завжди були слабким місцем кремезного Черлйза, особливо доньки.

— Тату, екзамен по «визначенню рівня магічного потенціалу» – це саме якраз одне із найважливіших речей в житті.

— Чому?

Питання батька поставило в ступор доньку. Сільсія підняла голову, поглянувши в блакитні очі батька, не розуміючи, чи справді він говорив серйозно.

— Хіба можна стати військовим чаклуном королівської гільдії без магічного потенціалу?!

Солоні каплі потекли по її щоках. Дитяча мрія більше не була дитячою.

Втішлива посмішка зникла з обличчя Черлйза. Його шкіра на ключицях напружилась, а на скронях видулась вена.

— Я не питав про твої мрії на майбутнє, але був певен, що ти захочеш успадкувати сімейну крамницю. Гадав, бажання стати військовим чаклуном, лишилося в минулому.

— Ні, тату, не в минулому, — солоні каплі сліз продовжували текти по її обличчю. — Я дуже хочу чаклувати так, як і решта моїх однолітків. Хочу, щоб в мене була звичайна магія, тільки не пітьма. Я… просто нездара.

Глухий схлип застрягнув в горлі. Сільсія не дозволяла собі плакати, та розчарування накопичилося надто великою грудкою, яка зірвалася в самий непідхожий момент.

— Чому саме військова служба?

— Я хочу всьому світу довести, що магія пітьми – це не прокляття, і не щось погане. Такі як я, також можуть служити вірно короні. Хочу, щоб люди перестали жахатися, коли бачать мою магію. Військові завжди в  пошані,  — її голос тремтить. — Чаклуни пітьми такі ж як і решта. Хочу, щоб більше не тицяли пальцями, і не називали фальшивою чаклункою. Я не імітую членів королівської сім’ї, — в горлі застрягає чергова грудка сліз. — Я не вибирала з якою магією мені народитися!

Потік сліз з новою силою ллється з її сліз. Вітер обриває останні пелюстки магнолії, піднімаючи їх у вихорі.

Черлйз зіскочив на ноги, він стискає міцно щелепи, його кадик смикається, а обличчя побагровіло від люті.

— Хто тобі це сказав?

— Тату, факт лишається фактом. Моя магія дефектна, але це не так засмучує, як те, що мені ніколи повноцінно не чаклувати через свій мізерний потенціал.

Вихор ніжно-рожевих пелюстків продовжується, кілька хвилин мовчанки й вітер опускає лагідно квіти на поверхню бірюзового озера.

— Невже для тебе так сильно має значення рівень потенціалу твого магічного резерву? — голос батька рівний, спокійний. — Є багато речей у світі, якими можна зайнятися і без магії.

— Легко про це говорити, коли ти сам по іншу сторону, — Сільсія витирає рукавом краплі сліз зі щік, втягує носом весняне все ще прохолодне повітря. — Тату чому ти покинув службу в гільдії і обрав звичне просте життя?

Карі очі доньки були червоними від сліз, і батьківське серце стиснулося ще більше. Черлйз  завжди мав слабкість перед жіночими слізьми, але доньчині ранили його найбільше. Він знову стиснув міцно щелепи, примружуючи очі дивлячись на розкидані пелюстки квітів.

«Я покинув службу, щоб подарувати тобі спокійне життя…» — Аберхат-старший не міг сказати доньці правду.

— Лише в книгах пишуть, що військова служба це щось втішливе й радісне. Когось це влаштовує, а хтось такий як я, бачить більше недоліків чим переваг. Спокійне життя мені більше імпонувало, — частково Черйлз не брехав,  йому справді подобалося життя в Косоволь. — Сія, я можу тебе навчити всього, що я сам знаю, та деякі речі я не в змозі змінити.

«Донечко ти навіть не уявляєш, на що здатна твоя сила!»

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍