Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 38 -

— Ти це навмисне?

Адріан відставив чашку з чаєм на дерев’яне поруччя балкона, уважно поглянувши на Роувена. Звинувачення Уайта було цілком правдивим, але капрал гільдії Абраксас не збирався цього визнавати.

«Твоя холодна маска знову починає тріскатися. І знову через жінку. Роу, це так примітивно, і зовсім не у твоєму стилі. Хоча ні, це якраз у твоєму стилі втрачати голову через жінку. Сільсія навіть поруч не стоїть біля Навіє!» — Даерон не мав намір озвучувати жодної своєї думки, яка крутилася в нього  голові.

— Ти про що?

Даерон потягнувся рукою до резинки, щоб затягнути хвіст, але слова капрала гільдії Анзу його зупинили.

— Сільсія!

— Ох, невже могутній капрал королівської гільдії ревнує мене до дівчиська, з яким один раз цілувався в борделі?! Вона тобі подобається?

Даерон грайливо здіймає брови вгору, губи розтягнулися в слизькій посмішці, яку часом Роувен ненавидів. Він чудово знав цей вираз обличчя Адріана, як і те, що потайки його найкращий друг жадає того, що йому не потрібно. І робить Адріан це тільки для того, щоб дошкулити Роувену, змусити його втрати самовладання й продемонструвати ті емоції, які Уайт замикає під сімома замками.   

— Припини це!

 Даерон зняв резинку, звільнюючи своє звивисте темно-пшеничне волосся, яке спало йому на чоло. Запальна вдача була в Роувена, але він її демонстрував вкрай рідко і саме це спонукало Адріана час від часу підкидати в багаття хмизу, щоб вивести друга із рівноваги. Даерон відчував дивне приємне вдоволення, коли холодний Уайт ставав звичним чоловіком в якого присутні емоції як в решти людей.

— Про що саме ти мене просиш? — він хотів почути конкретику. — Якщо вона тобі небайдуже, просто скажи мені, і я до неї навіть на п’ять метрів не наближуся.

Роувен зіщулив очі від яскравого сонця яке встигло піднятися в небі. Повітря між двома капралами напружилося і ледь не іскрило.

— Вона візьме участь у відборі, — видихнув протяжно Уайт, — підуть неприємні плітки про ваш зв’язок.

— Нехай говорять, — з легкістю сказав Адріан, беручи чашку до рук. — Плітки завжди були, одною більше, однією менше. Тебе лише це хвилює?

— Так.

— Тобі справді нічого більше сказати?

— Абсолютно.

— Роу, твої слова в борделі були іншими, — посмішка зникла з його обличчя, а погляд став серйозним. — Невже тобі так складно визнати симпатію до дівчини?! Від цього світ перевернеться, чи що?

— Немає ніякої симпатії! — твердо заявив Роувен. — Я тобі говорив, мені хотілося розважитися, — він дістав з кишені пачку цигарок, майже відразу запалив цигарку. — Вона здавалася тою, з ким це можна було влаштувати, — атмосфера пом’якшала, капрал гільдії Анзу зіперся руками на перила, дивлячись на метушливе місто. — Тобі завжди вдавалося це легко. Я ж не прив’язуюся до таких зв’язків, і не звик перетинатися вдруге з… — Роувен змовк, видихаючи кільце диму. — Її навіть не назвати зрілою жінкою.

— Тебе бентежить те, що ти її поцілував, а тепер ви знову зустрілися?! — минає кілька секунд перш ніж Адріан пирснув заливним гучним сміхом. — Якби я не знав, то подумав, що ти незайманий, — він продовжував сміятися і напруження між ними повністю зійшло на нуль. — Тебе хвилюють такі дивні речі, — Даерон ледь припинив сміятися. — Друже, ти не про те думаєш.

Адріан пішов з балкона геть, залишаючи Роувена на самоті з цигаркою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍