Читати книгу - "Отець всіх лис, Марк Лапкін"

- Це місце - мій шлунок, - не приховуючи, сказала Квітка.

Чоловік оббіг яму з вогнем і вдарив булавою по тіні. Скеля, на якій росла тінь, викинула багато іскор, але сам удар жодним чином не зашкодив Квітці.

Квітка не дивувався такій його реакції. Не секрет, що після фрази «ти в моєму шлунку» майже кожен реагував би аналогічно.

Чоловік хотів запитати демона, чому він опинився всередині його травного тракту, але вже вгадував відповідь наперед: «Тому що ти сюди сам проліз».

Стінки печери знаходилися ще відносно далеко від вогняної ями. У Чоловіка залишався якийсь час, поки печера остаточно не затягне його вглиб.

- Ти раніше сказав, що не ти вб'єш мене, - згадав Чоловік. - Ти мав на увазі, що це зробить твій шлунок? Або що?

- Тебе вб'є моя мати, - цикнувши, відповіла квітка.

Чоловік помітив тенденцію. Після кожної репліки демона кімната візуально трохи звужувалася. Тож він вирішив не ставити запитань деякий час, щоб перевірити таку теорію.

Він підійшов до полум'я ближче. Не випускаючи тінь із поля зору, доторкнувся до вогню з ями тильним боком руки. Вогонь обпік його руку, але сама долоня залишилася цілою, і Чоловік так само міцно міг стискати свою зброю.

Здавалося, в тиші печера ніяк не зменшувалася.

- Коли мене вб'є Мара? - добре зваживши свої думки, запитав Чоловік.

- Цього літа, - не змушуючи себе чекати, відповіла тінь.  

Чоловік почухав своє неголене підборіддя.

«Якщо тінь не бреше, і я не здохну просто тут, то в мене залишається від 3-х із половиною до 8-ми місяців, - про себе подумав він. - Треба запитати цю тінь про щось, що знаю тільки я один і перевірити істинність її знань».

Якщо у Чоловіка і були свої секрети, то він сам їх і не пам'ятав. Усі його спогади зводилися до кількох минулих днів. Він, звісно, міг запитати про свої почуття всередині або про те, що в нього в кишені, але це не демонструвало дару демонічної Квітки знати минуле чи майбутнє.

- Моє знання майбутнього може змінити саме майбутнє чи все вже вирішено і змінити ніяк не можна? - обережно запитав Чоловік.

- Усе вже вирішено, лисенятко, - відповіла тінь. - Запитуй, не бійся.

Цього разу вогняна яма стала ширшою, і тіні від кущиків полуниці опустилися ще нижче. Тільки тінь Орхідеї ігнорувала світло і поводилася як їй заманеться.

Чоловікові слабо вірилося, що він вийде з цієї печери і дотягне своє існування до літа.

- Як тебе вбити? - в лоб запитав Чоловік.

- Який ти нахабний, - зазначив демон. - Але оскільки все і так вирішено, я відповім: щойно ти стрибнеш у вогонь - мені кінець.

Людину розсмішила така відповідь.

- Ну звісно, - віддихавшись від сміху, сказав він. - Прям ось візьму і стрибну. Пірну головою вперед у твою вогняну пащу й одразу ж цим тебе і вб'ю. Я не настільки тупий, тому спробуй що-небудь інше, тварюко ти хитровиїбана.

Тінь забарилася з відповіддю, і печеру наповнив звук брязкоту її зубів.

- Я не розумію сенсу твоїх образ, - говорила тінь. - Скажу лише, що кров - золото душі, а кров будь-якої лисиці на смак гірша за відро помиїв.

- Це ти мене зараз несмачним назвав? - театрально ображаючись, продовжував Чоловік.

- Гірше, - говорила квітка. - Ти бездушний і тому отруєний.

А що є ця душа? Чи знайдеш душу, розпоровши комусь живіт? Якщо Квітка справді має рацію, і в Чоловіка немає душі - отже, немає в нього й сенсу життя. Це сильно полегшувало решту місяців попереду і тільки мотивувало вибратися звідси і вільно блукати по сторонах світу. Жили ж якось люди раніше без пошуків сенсу.

- Перед тим як іти далі, давай остаточно розберемося з мантрою в храмі, - запропонував Чоловік. - Розкажи мені все, що я хочу знати про неї.

Квітка на стіні повільно нахилила тіні своїх пелюсток.

- Монахи в храмі не що інше, як майстри з підлабузництва. У компліментарній манері вони благають мою матір залишатися всередині її в'язниці і не залишати острів, - почала квітка. - Вони раз по раз просять Мару про милість над людським родом, використовуючи давно забуті мови. Благати мою матір можна будь-яким відомим діалектом, але місцеві монахи не хочуть лякати вас, чужинців, - пояснювала тінь. - Усе ж і їхніх молитов з часом стає недостатньо, тому сьогодні це місце відкрите кожному.

Чоловік присів поруч із полуницею, щоб обміркувати почуте. Демон лише підтверджував його здогадки.

Зі сказаного Квіткою випливає, що Отець усе прекрасно знає. Для Владики Людства не було загадкою існування демонів, і він навіть наказував людям будувати інфраструктуру для їхнього стримування. Отець організовував логістику на острів і ніяк не придушував мракобісних чуток. Нібито є якась міфічна Свята, яка може допомогти сім'ям з їхньою довгоочікуваною вагітністю.

Зіставляючи це з інформацією про виконавця та час свого вбивства, Чоловік міг припустити, що саме влітку мантра перестане стримувати Мару. І та, своєю чергою, вирветься зі своєї в'язниці на острові.