Читати книгу - "Сироти долі, Olexander Sakal"

*  *  *

         Зовсім забули нагадати ми той важливий період життя Віктора, коли він був затятим курцем. П’ятнадцять років він палив ледь не по пачці на день. Через це його зуби стали щербатими, шкіра стала швидко старіти, а підйом по відносно невеликим сходам виявлявся для нього неабияким випробуванням, не говорячи вже про спорт. Кожного, хто якось дорікав Вікторові за злу звичку, він одразу посилав на три букви.

         Але п’ять років до згадуваної нами тепер історії, він вирішив назавжди кинути цигарки. На жаль, Віктора, як і більшість людей, до правильних змін може наштовхнути лиш горе. Його долю спіткали дві страшні події, тісно пов’язані з курінням.

         Перша сталась ще за його роботи автомеханіком. Одним травневим ранком Віктор разом зі своїм добрим колегою, закусували на обідній перерві в сусідній заправці. В один момент колезі Віктора схотілось покурити, й він вийшов на подвір’я де стояла біла «Ауді» на заправці. Швиденько викуривши сигарету, він випадково кинув її якраз поблизу автомобіля. Та хто б міг подумати, що маленькі іскорки вже тлінної цигарки можуть спричинити таку жахливу трагедію, яка станеться всього через мить, коли одна крапля бензину чи то зі шлангу, чи з горловини впаде на недопалок. Звичайно, в одну секунду та крапля спричинила тільки легке займання, та поряд з автомобілем воно швидко перетворилось в страшне полум’я, що вибухнуло, миттєво поховавши водія та заправника – зовсім молодого ще хлопця, студента, чиє життя перервалось через чужу згубну пристрасть. Та самому механікові повезло вижити, після чого він пізніше жорстоко відповідатиме перед судом.

         Іншого разу, після описаного вище випадку, Віктор здогадався закохатись в 44 роки в молодшу на 10 років жінку. Гарну, приязну. Можна сказати, що в той час (та й до тепер) це був ідеал для нього. Пізніше вони частенько зустрічатимуться, при цьому випадково познайомившись в ресторані (вона працювала офіціантом). Найголовніше, що їх поєднувало, було іскрою їхньої романтики – звичка палити. Вона курила тоненькі «LD», він грубі «Philip Morris». Як виявилось, подруга Віктора почала ними зловживати ще в тринадцять років. Врешті, двадцять років безперервного куріння вбило її кровоносну систему. Діагноз підтвердив аневризму аорти, й буквально через два тижні стався її розрив, за яким наступила миттєва смерть.

         Саме цей випадок наштовхнув Віктора кинути палити. Після її смерті він присягнувся, що ніколи вже не стане на стежку любові, сім’ї і тому подібного. Якщо ідеалу більше нема, то хіба варто ще шукати? Як казав Хемінгуей: «Нема більш самотнього чоловіка, ніж той, що пережив кохану». Отож, хоч і з великим трудом, та Віктору вдалося покинути звичку палити. Та рано чи пізно вона як на зло повертається.

         Якби тепер, себто в той момент, коли він разом з журналістами мчав додому, йому б запропонували цигарку, то він би нізащо не відмовився. Віктор був впевнений, що тепер вони б зняли стрес. Та, думаємо, багатьом, як і йому, відома чудова карикатура, на якій чоловік знімає з себе дуже маленькі черевики, від чого ноги в нього стали набряклими і червоними; тоді до нього підійшла інша людина, й питає: «нащо ти натягаєш такі малі черевики», на що той відповів: «їх просто дуже приємно знімати». Вона буквально символізує те, що цигарки, звісно, не знімають стрес, а лише за допомогою згубної дії виникає думка, що стає багато краще.

         Отож, вони приїхали. Позаду також вже чувалися сирени «швидкої», котру викликали схвильовані журналісти. Автомобіль зупинився біля парку Кузьми Скрябіна. Одразу з нього вийшов той молодий стажер, відчинив багажник та дістав інвалідне крісло. З допомогою двох інших журналісток Віктора вдалось перетягти на нього.

         В зеленому, досі спокійному парку усі заворушились, підняли голови в ту сторону, де піднявся сполох. Тим часом вже під’їхала карета «швидкої» й звідти поспішили медики. Дізнавшись у журналістів й Віктора шлях, вони всі разом поспішили до 16 поверхової новобудови, яких було насправді чимало на вулиці Василя Порика.

         На вантажному ліфті вони піднялись на 11 поверх, де по недовгому коридору Віктор вказав на двері Ірини. Це була 64-та квартира. Двері там, щоправда, були відчинені, супроти показанням Віктора. Тепер або пан, або пропав.

         Коли журналісти й медики увійшли в квартиру, то розраховували побачити тіло на підлозі, в гіршому випадку вже неживе, та натомість вони побачили світловолосу, ледь посивілу на маківці жінку, що мирно спала на ліжку; її груди повільно розширювались в ритмічному, спокійному диханні. Ніхто тоді не здивувався, що вона прокинулась, коли один доктор поштурхав її плече. Та з яким подивом Ірина в той момент дивилась на всіх присутніх! Чого ж тільки вартий Віктор, ні з то ні з сього на інвалідній колясці, хоч вона завжди пам’ятала його цілком ходячим. Саме побачивши його в такому стані, Ірина зойкнула, спитала, що ж сталось, й Віктор став відповідати рівно так, як і було.

         Однак в той момент він також підморгував їй, як лише міг, щоб вона ні в чому не сумнівалась і підтверджувала усе, що їй зараз говоритимуть. Ірина була тямущою жінкою, й зрозуміла, що зараз їй дуже потрібно відіграти всім якусь роль, однак яку? – вона ще цього не знала, та коли в неї спитали, чи бував у неї інфаркт 25 серпня, то побачивши ледь помітне, та дуже, видно, схвильоване кивання Віктора, то сказала, що так, в неї позавчора дуже заболіло серце й вона впала без свідомості.

         – Сьогодні вже все гаразд. Лише апетит поганий, а так все добре, – лагідним голосом відповіла Ірина.