Читати книгу - "Заклиначка стихій, Поліна Ташань"

Глибоко вдихнувши, Аліса підійшла до початку мосту, однак ступити на нього не наважувалася.

— Проти меча я б теж узяв меч, — раптом прошепотів їй Нейтер, підійшовши до неї збоку зі складеними за спиною руками.

Щоб вона полетіла у воду, просто невдало замахнувшись тією важкою залізякою? Чи він хотів зробити видовище більш кривавим?

— Я не просила вашої поради, пане поручний.

Вона не хотіла з ним говорити. Цей дурний поєдинок — його забаганка. Якби не Нейтер, їй не довелося б обирати між «бути побитою на очах у одногрупників хлопцем найкращої подруги» та «здатися й ще раз довести, що вона нездара». На перемогу Аліса навіть не сподівалася.

— Дарма, бо я кажу з власного досвіду. Палиця тут неефективна.

Як же він її дратував. Зціпивши зуби, Аліса повернулася до нього обличчям так, щоб «випадково» вдарити його палицею в живіт. Дерево стукнуло об його прес, а він і не скривився. Це ще сильніше її розізлило:

— А я знаю зі свого досвіду, що немає різниці, з чим програвати. Жодна з ваших дурних порад не замінить мені тижні тренувань Браяна, і, пане поручний, ви це знаєте. Палиця? Меч? Однаково не допоможе. Хотіли довести, що я слабачка? Вітаю, у вас вийшло! Тепер заткніться й просто спостерігайте за власним шоу.

Він понуро звів брову.

— З таким настроєм не легше здатися, Алісо?

— Легше, але цього ви від мене не дочекаєтеся. — Перш ніж піти, вона ще раз окинула оком канал і додала наостанок: — Якщо я тут помру, знай, я тебе ненавиджу.

Перша нога Аліси опинилася на мосту. Недовго стукаючи черевиками по дереву, вона підійшла ближче до центру й зупинилася навпроти Браяна. За мить Нейтер оголосив початок поєдинку. Спокійні до цього гвардійці перетворилися на крикливий натовп.

Браян атакувати не спішив. Аліса й поготів. Вона міцно затиснула палицю в руках, але їй все ще здавалося, що та в будь-яку секунду може випасти. Хвилювання не давало їй зосередитися. Усе це їй нагадувало цирк, де вона та Браян — клоуни на сцені, які мають розважати голодних глядачів.

Зробивши крок назад, Аліса почала наступ на суперника. Прийоми, які вона встигла вивчити за цей короткий час, і близько не допомогли звалити Браяна. Більшість атак він легко відбив і сам почав перехоплювати ініціативу.

Озброєний гострим мечем, він швидко вибив палицю в неї з рук. Лезо блиснуло по її правій долоні, залишивши довгенький поріз. Боляче, але терпимо. Після цього Браян хитнув їй головою на канал, щоб вона здалася.

Аліса не погодилася на пропозицію. Вона виставила перед собою кулаки, з одного з яких по зап’ястку повільно текла цівка крові. Браян теж не збирався програвати, але для зрівняння сил він відкинув свій меч на землю. Бій перейшов у рукопашний. «Підборіддя нижче, не висовуй лікоть», — пригадувала поради Саманти. Однак вони не сильно допомагали. Перший пропуск Аліса отримала в щелепу. Потім у плечі, ніс, ще кілька по обличчю. Не було схоже, щоб хлопець хоч трохи піддавався. З кожним ударом їй ставало все гірше. Вона ледве трималася на ногах, а перед очима кружляли одразу два Браяни. Хоча йому теж перепало: у нього буде хороший синець під оком.

Натовп гвардійців тільки пожвавів. Шум довкола так і тиснув на втомлену чарівницю. Наступний удар у голову — і вона лежить животом на мосту, скручуючись від болю. Галас довкола зростав, але їй вже було на все байдуже. У вухах бухкотіло власне серце, перед очима все пливло. Думки зникли, замінившись на звуки власного гучного дихання. Аліса змогла розібрати лише чітке: «Здавайся». До біса посвяту! Вона вже збиралася тричі вдарити долонею по мосту, але не встигла й підняти руку, коли Браян однією ногою сильно штовхнув її вбік.

Аліса полетіла спиною прямісінько в канал.

Звуки довкола вщухли. Холодна вода знову оточила її зусібіч, але цього разу вона вже нічогісінько не відчувала. Її тіло повільно, без будь-якого спротиву опускалося вглиб до самого дна.

***

Аліса знову опинилася в лісі, але дуже темному. Настільки, що вона ледве могла розгледіти стовбури найближчих дерев. Єдине світло — мільйони дрібних зірок на темно-синьому небі. Такої краси Аліса ніколи раніше не бачила.

Жодного холоду, жодного дихання. Ззаду долинули чиїсь кроки. Обернувшись, вона побачила нечіткий білий силует людини, ніби зі світла. Від нього відходили маленькі, але яскраві ниточки. Дивний дух з примарним слідом. Він наближався сюди.

Кліпнувши, Аліса раптом побачила довкола звичайнісінький ліс, а, замість привиду, — ту саму жінку в блакитній сукні. Вона швидко, з тривогою на обличчі бігла прямісінько до неї. Аліса ж, мов заклята, і не ворухнулася. Зупинившись поруч з нею, жінка взяла її руки собі в долоні — ні теплі, ні холодні — і швидко почала говорити:

— Звір. Він біжить за мною! Магія розуму не допоможе, але ти — елементал, ти можеш його здолати.

— Що? — Аліса хотіла скривитися, але не могла.

Вона не розуміла, що відбувається. Який Звір? Звідки їй відомо про сили елементала? Де вони? Тим не менш, вона перевела погляд туди ж, куди схвильовано дивилася незнайомка. Звідти вона й прибігла.

— Він вже близько, — вела вона. — Він нас не бачить, але відчуває нашу магію. Ми для нього, як ти бачила, — яскравий ліхтар.