Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

Розділ 24

Я би збрехала, якби сказала, що дорога була легкою. Але щойно я побачила кам’яні ворота Етанору, втому мов рукою зняло. Наче заклякла, я стояла перед величезною брамою, чиї шпиці затуляли сонце, і дивилася з високого пагорба на місто, що розкинулось одразу за брамою.

І раніше я чула про багатство Етанору. Але не могла уявити, що навіть після багаторічного життя в столиці, у мене захопить подих від архітектурних принад. Високі кам’яні вежі здіймалися в небо, широкі площі були заповнені крамарями, які вигукували про свої товари, а запахи спецій, вина і свіжоспеченого хліба змішувалися в повітрі.

Здається, я була не сама в своєму захваті: вся команда ошелешено дивилася на кам’яне місто перед нами. Ройс, здавалося, вже рахував, скільки можна збити золота з місцевих замовлень, а Фольк проковтнув язика після двотижневих скарг на довгу дорогу. І тільки Лерон хмурився і виглядав напружено. Дивно. Зазвичай він не так яскраво виражав свої емоції — коли це не стосується алхімії, звісно.

— Ну нарешті ми приїхали в цю діру, — Фольк покрутив головою, і пролунав хруст його хребців.

— Ти ж тільки-но роззявив рота від захоплення, — єхидно зауважив Ройс.

— Мені просто здається, що це місто занадто велике. Гроші тут крутяться швидко, але й проблем у ньому не менше.

— Отож-бо, — сказав Лерон, стискаючи повід. — Тож менше балачок, більше роботи.

Ми спустилися з пагорба і, проминувши під виглядом мандрівників міську варту, вирушили до найближчого пристойного гостьового двору. Вибір пав на невеличкий заклад, який мала таверну на першому поверсі. Будівля виглядала простою, але охайною, а запах смаженого м’яса та пряного елю натякав, що тут можна добре поїсти. Втомлені після дороги, ми швидко домовилися про кімнати і розійшлися хто куди.

Я зачинила двері своєї кімнати та, не запалюючи світла, опустилася на ліжко. Кинджал зі смарагдовим руків’ям важко лежав у моїй долоні. Я обертала його між пальцями, вдивляючись у ледве помітне мерехтіння ілюзії, що приховувала справжні руни. Відкриття цієї таємниці могло змінити все. Або ж загнати мене ще глибше у безодню.

Не минуло й кількох хвилин, як у двері постукали. Я знала, хто це.

— Заходь, Гарт.

Він увійшов, зачинивши двері за собою. В його очах не було звичного азарту, що з’являвся перед битвою. Лише зосередженість.

— Я не буду ходити колами, Кая, — сказав він, схрестивши руки на грудях. — Ви з Лероном щось задумали.

— Це не секрет, що ми тут не задля відпочинку, — відповіла я ухильно.

— Я знаю, — його погляд ковзнув по кинджалу в моїх руках. — І знаю, що ти не просто так тягаєш цю штуку з собою. Що ти знайшла, Кая?

Мої пальці міцніше стиснули руків’я. Сказати йому про руни? Чи залишити все поки що при собі? Гарт був вірним другом, але йому не потрібно знати більше, ніж необхідно. Чим менше людей обізнані, тим краще.

Я вже й так занадто довірилася хлопцям, розповівши їм правду про свою минулу службу та ніч убивства. Але це… це було інакше. Ця зброя, руни, що приховувала ілюзія, та сліди магії, які досі ледь помітно пульсували в її металі. Це був ключ до загадки, який я не могла ризикувати втратити. І не могла дозволити, щоб про нього дізналися зайві вуха.

Але чи могла я довіряти Лерону більше, ніж Гарту? Лерон уже знав про кинджал і бачив ілюзію, але ми ще навіть не розпочали справжнє дослідження. Якби я сказала Гарту зараз, що цей клинок міг бути частиною великої змови, він вимагав би негайних дій. А якщо я помилялася? Якщо це лише слід, що веде в нікуди? Його гаряча вдача могла лише завадити, і я не могла дозволити, щоб наші пошуки стали ще небезпечнішими.

— Це просто кинджал, — відповіла я, підводячи на нього погляд.

Гарт мовчав кілька секунд, а потім зітхнув.

— Я ніколи не казав, що ти погана брехуха. Але й не найкраща.

Він повернувся до дверей, зупинившись перед виходом.

— Якщо ти передумаєш і захочеш поділитися — ти знаєш, де мене знайти.

Коли двері зачинилися, я лишилася наодинці зі своїми думками. Я довго дивилася на кинджал, дозволяючи спогадам накочувати, поки зрештою не сховала його за пояс. Рано чи пізно мені доведеться зробити вибір. Але не зараз.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍