Читати книгу - "За моїм щитом, Ханна Кір"

Розділ 24.1.

Гарт

Вогнище на першому поверсі таверни приємно зігрівало після довгої та вогкої подорожі верхи. Але кислий ель урівноважував почуття прекрасного і змушував морщитись після кожного ковтка. Я був одним з тих, хто погоджувався, що на вогонь можна дивитись вічно: на вогонь, воду і на те, як гинуть мої вороги.

Розмова з Каєю не задалась. Так, я підозрював, що дівчина не захоче розповідати про кинджал, але надія жила. Звісно, я би теж не розповів собі нічого після того, що наробив.

Наразив на смертельну небезпеку. Накинувся на неї з поцілунками. Потім погодився на дурнувату авантюрну подорож за тридевʼять земель і знову наразив на небезпеку. А тепер, як підліток, ховаюсь від неї по кутках і ігнорую.

Я зробив ще один ковток та відкинувся на спинку мʼякого крісла. В очах затанцювали тіні і, здається, я не зчувся, як пʼянко  задрімав.

Ми розбили табір на березі швидкої рівнинної ріки. На десятки кілометрів навколо розкидався лише степ і рідкі лісові насадження. Видимість — як на долоні. Тому берег ріки, трохи густіше зарослий деревами та кущами, як найкраще виконував роль стоянки — закривав нас від непроханих поглядів та гостей.

Ройс лежав на траві і важко дихав. Його шкіра посіріла та стала майже прозорою, на шиї та руках чітко виднілись темно-сині вени. Від думки, що мій загін втратить найкращого мечника Ельдану, ставало гірко. Від думки, що за декілька я втрачу близького друга — ставало неймовірно боляче.

— Тримайся, брате, — Фольк сидів біля понурого Ройса і не відходив ні на крок. Вони не були братами, але роки спільної служби ще в королівській гвардії давали про себе знати. — Якщо ти загинеш, то я тебе своїми руками придушу.

Все, на що спромігся Ройс — різкий видих, в якому ледь вгадувався сміх.

Лерон сидів вдалині та чатував на ворогів, які в будь-який момент могли нагнати нас тут. Хоча навряд чи вони пішли б за нами: три недобитка та один смертельно поранений мечник — це не пріоритетна ціль для королівських гвардійців. А от у прикордонних загонів, що періодично несуть варту на цій дорозі, можуть виникнути до нас питання.

Ми не хотіли ввʼязуватись ні в які пригоди. Не цього разу. Приїхали в забите село під виглядом торговців, що прямують на королівське весілля. Та насправді нам було конче потрібно зустрітись тут з крупним замовником, що обіцяв постійний потік роботи в столиці. От тільки замовник не прийшов, а замість нього — озброєний взвод гвардійців. Частину ми перебили, від іншої — дали по пʼяткам. Але тепер Ройс корчився від болю, а по його тілу, судячи з усього, розповзалась смертельна отрута, що була нанесена на один зі списів чи мечів.

Лерон не підходив та ніс свою варту. Здавалось, він не хоче бачити, як помирає Ройс, бо не зміг йому допомогти. Жодне зілля не спрацювало, а лише ненадовго продовжило життя нашого брата і знімало біль. Але тепер, через три дні, зілля кінчились, а Ройсу все так само погано.

— Гарт, — зі сторони Лерона почувся напружений голос. — Ти маєш це бачити.

Насилу відірвавши погляд від блідого Ройса, я піднявся з вогкої трави і потягнувся до вартового. Хотів було питати “що там” , але відповідь постала перед очима.

— Щоб мене тіні зжерли! — я вилаявся, коли побачив… те, що побачив.

Течією річки прямо до нас пливло дівоче тіло. Обличчя закривало коротке темне волосся, що налипло на щоки і лоб, але було видно, що вона ще зовсім юна. Чорна сукня прилипла до тулуба, демонструючи гарну фігуру. Я нервово гмикнув — дівчина напевно мертва, а я вже розглядаю її тіло.

— Думаєш, теронійці? — тихо спитав у Лерона.

— Теронійці з іншого боку течії. Там, звідки вона пливе — застава Рейнара.

Я замислився. Невже хтось з солдатів, гуляючи на весіллі, порозважався з дівчинкою та вирішив викинути її… в буквальному сенсі цього слова? 

Друга думка млосно різанула самовпевненість. Чи можливо таке, що дівчина жива?

Не знаю, що саме спонукало мене зробити це, можливо, намагання відволіктись від важких трьох днів з помираючим Ройсом. Але я зробив декілька швидків кроків 

— Кеп…! — Лерон намагався зупинити мене, але я вже робив кроки по камʼянистому дну стрімкої і дуже холодної ріки.

Без задньої думки, підняв її на руки та поніс в сторону берега. Незважаючи на струнку статуру, вона була досить важкою. Але тут, зблизька, я бачив: дівчина, хоч і ослабла, але жива – груди ледь відчутно здіймаються в слабких подихах.

Я поклав незнайомку на траву та ніжним рухом пальців прибрав налипле волосся з обличчя. Гарна. Тільки глибокий поріз розсікає праву сторону обличчя — від брови і до вилиці. Свіжий — чудом не пошкоджене око.

Варто мені було про це подумати, як вона глибоко вдихнула і закашлялась, а закриті повіки задрижали.

— Гей, ти жива? — вже більш міцно взяв її за плечі та потрусив. — Прокидайся, рибко.

Чомусь, в моменті мені було смішно назвати її саме так: рибкою. Але вже за секунду гострий ніж притулився до мого горла, а сам я опинився притиснутий до мокрої трави. На мені сиділа дівчина — швидка і смертоносна, як стріла. В інших обставинах я би зрадів відчуттям жіночих сідниць на моєму паху. Але вона дивилась на мене скляними очима і, здається, не бачила нічого навкруги. Дивилась, але не бачила.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍