Читати книгу - "Це просто доля, Софія Вітерець"

Розділ 47

Не скажу, що наступні два місяці минули без пригод, але це було справді весело. Особливо запам’ятався той момент, коли наша дівчинка вирішила, що настав час. Уявіть собі, з усіх присутніх у замку найменше хвилювалася моя скромна особина. А найбільше місця ж собі не знаходили Крейг з Дарісом та…Філіп. Для останнього наша донечка була найбільш довгоочікуваною подією в житті й досвідчений дворецький, наче молодий, літав по замку та на ходу віддавав вказівки. Аж зі спальні чула його крики до покоївок.

Він так натхненно готував кімнату для малечі, що аж почала картати себе за те, що не подумала про це раніше. Просто здавалося, що не відпускатиму крихітку від себе ні на мить і на найближчі кілька років їй не потрібна буде власна кімната. Всі ж навколо мене переконували, що рано чи пізно та мені таки знадобиться повноцінний сон. Ну й королю він буде потрібен не менше. Проте так до кінця й не зізналася, що нізащо її не відпущу від себе аж до іншої кімнати. Це був неземний скарб не тільки для Крейга, а й для мене. Можливо, раніше не задумувалася про це, але моя Медіна така. Ой, вибачайте, наша. Вже знаю, що це буде маленька татусева донечка, адже як тільки він був поруч, вона припиняла бушувати й заспокоювалася. Ех… Але мамуся її любить не менше.

І після не такого вже й довгого часу вона нарешті з’явилася на світ. Не скажу, що не встигла попроклинати всіх навколо, але ця мить була для мене безцінною. Особливо коли крихітні пальчики вибралися з-під м’якої тканини й обережно почали обстежувати татову руку. Даріс мало не пищав від радості. Хоча ні… Таки на секунду вийшов покричати від щастя у коридор, щоб не налякати малесеньку Медіну. А я все чула й лише посміхалася. Посміхалася нашій крихітці і не вірила власному щастю. Вона таки тут, поруч зі мною. Малесенька красунька з татковими лагідними карими очима з краплинками золота.

Чесно кажучи, щосекунди очікувала на її перше заклинаннячко з ряду тих, якими я любила гратися, коли була малечею, але ні. Нічогісінько не відбувалося. Вона просто лежала, лукаво позираючи на все нових і нових візитерів, а їх було чимало.

– Чому від неї досі не іскрить магією? Чому її магічний фон такий слабкий?– не могла заспокоїтися я, стурбовано позираючи то на малечу, то на Даріса.

– Заспокойся кохана, вона ж лише народилася. Часом магія приходить не одразу.

– Думаєш, це я винна? Через той ритуал я вичерпала і свої сили, і Медіночки. А що як її магія не відновиться?– панікувала, вишуковуючи з пам’яті всі підходящі варіанти й будуючи якусь нову теорію змови.

– Не хвилюйся ти так. По-перше, ще надто рано, щоб робити хоч якісь висновки, а по-друге, її ж батьки найсильніші маги в королівстві. Хіба взагалі можливо, що в нашої донечки слабкий дар?

Я посміхнулася, дивлячись на маленьке чудо, що зуміло звільнити й другу ручку. Як тільки Крейг зайшов до кімнати, вона змахнула ними обома і мого старшого братика окутало дивне сяйво. Та поки ми не могли зрозуміти, що відбувається, воно поволі розвіялося й перед нами постав дядечко крихітки у величезній сукні, що мішком висіла на ньому. О так, це було перше заклинання донечки – потужне ілюзорне заклинання.

– От хитрунка,– посміхнулася я.– Зізнавайся, ховала від нас свій магічний фон?

– Яка ж вона сильна,– захоплено вигукнув Даріс.– Вперше чую, щоб немовля використало потужне ілюзорне заклинання другого рівня.

Медіна ж лише невинно склала ручки у замок і подивилася на нас такими чистими блакитними очима, немов щойно нічого не сталося. Стривайте, знову заклинання?

– Татусева донечка. Що, хотіла бути схожою на татка?– посміхаючись, підійшов Крейг ближче до нас, вже розвіявши ілюзію.

Крихітка знову змінила колір очей та заснула, посміхаючись. І нехай я буду не Даяна Менджіль, ой пробачте, Мортей, якщо це була не хитра переможна посмішка. Моя крихітка й не на таке здатна!

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍