Читати книгу - "Ти моє світло, Кеті Рід"

– Мені терміново треба їхати, – винувато сказала я, наблизившись до Антона.

Не піднімаючи очей, я підняла з землі порожній стаканчик з-під чаю. Щойно я відвернулася, попрощавшись, чужа рука втримала мене за зап'ястя.

– Не йди до нього.

Я озирнулася. Антон досі сидів на гойдалці, утримуючи мене за руку. Дивлячись в його добрі очі, я розривалась на дві половини. Одна частина хотіла залишитися тут, веселитися і не думати про проблеми. Інша ж тягнула туди, де було складно, але так невимовно прекрасно.

Вітер зашелестів у довколишніх кленах, і між нами теж. Полюбити Антона було б так просто. Я ж відчувала порожнечу. В моїх думках був лише Макс.

– Пробач, – промовила я, маючи на увазі не лише мою раптову втечу.

Рука, що утримувала мене, впала. Залишивши Антона сидіти на скрипучій гойдалці на самоті, я поспішила на зупинку, поки спина горіла від погляду хлопця.

Макс

– Ти покликав мене, щоб подивитися кіно?

Ксюша вмостилася на розлогому шкіряному дивані й підняла на мене недовірливий погляд. Я похитав головою.

– Не кіно, а дораму.

Смарагдові очі розширилися. Тепер вона виглядала шокованою. Я відвернувся, щоб вона не побачила, наскільки задоволеним стало моє обличчя.

Я б зробив і більше, ніж подивився корейський серіал, якби це означало, що вона буде зі мною, а не з цим Антоном на побаченні.

Я не забув його повідомлення в п’ятницю. Довелося домовлятися з Деном про ключі від його квартири і вислуховувати жартівливі коментарі, але воно того варте.

– Я думала, у тебе неприємності! – обурилася Ксюша.

– Я цього не казав, – знизав плечима я, вмикаючи нову серію дорами, що вийшла в перекладі якраз сьогодні. Б’юся об заклад, вона збиралася подивитися її вдома після побачення.

Ксюша пирхнула і схрестила руки перед собою. Я на секунду задивився на трикутний виріз її гірчичної футболки, а тоді ковзнув поглядом нижче – на того самого кольору джинси. Вбрання робило її схожою на курча.

Коли на екрані з’явилися перші кадри, я простягнув дівчині поп-корн. Вона, не відриваючись від екрану, забрала собі не жменю, а цілу миску. Я хмикнув, посміхаючись, і її очі перескочили на мене.

– Що? – пошепки спитала вона.

Я похитав головою, і вона повернулася назад до великого екрану, зображення на який виводив проектор. Телевізор Ден купувати не став.

Ксюша насолоджувалася серіалом, а я мав можливість спостерігати за нею. Пояснивши мені сюжет, вона завмерла, повністю розчинившись в історії. Лише зрідка, на найбільш романтичних моментах, вона мрійливо зітхала, а потім, наче отямившись, запихала в рот жменю поп-корну.

Я ж запам’ятовував усе, що її хвилювало. Все, що вона говорила. Все, що вона віддавала мені й моїй одержимості, навіть не підозрюючи про це. Не знаю, як їй це вдавалося, але з кожним днем, з кожним словом і поглядом вона закарбовувалася все глибше в моєму серці, про існування якого донедавна я навіть не підозрював.

Приблизно за годину очі Ксюші почали потроху заплющуватися – її хилило в сон. Схоже, вона досі погано спала. Я нічого не говорив, поки вона не поклала голову мені на плече й не заснула. Досить скоро до мене долинуло тихе сопіння.

Обережно, намагаючись не рухатися, я дотягнувся до пульта, що лежав на підлокітнику дивана, і зменшив звук. Зупиняти серію я не став, щоб Ксюша не прокинулася. Після цього, повернувшись до неї, я зупинив погляд на її обличчі.

Такому спокійному. Ні краплі хвилювання, злості чи болю. Лише безтурботність.

Я дивився на неї і не міг зрозуміти, як кілька слів могли так мене змінити. Я більше не міг уявити життя без Ксюші. Без її сміху і жартів. Без її очей, які вміли зазирати в саму душу.

Але що бачила в мені вона?

Пригадавши, звідки вона прийшла, я відвернувся до вікна, за яким уже стемніло.

Чи буду я колись єдиним для неї? Чи покінчить вона колись з іншими хлопцями? Чи я назавжди залишуся лише другом, незважаючи на все, що між нами було і буде?

Я не знав.

Ще за годину Ксюша раптом смикнулася і різко відірвала голову від мого затерплого плеча. Пару разів кліпнувши, вона кинула погляд на екран, де закінчилася серія, а потім – на мене.

– Я заснула, – хрипло пробурмотіла вона.

– Очевидно, – всміхнувся я. На її щоці залишився червоний слід, а волосся розтріпалося.

Ксюша зиркнула на мене, нахмурившись, і відсунулася подалі, збираючись стягнути хустку з хвоста. Я спіймав її долоню, зупиняючи.

– Дозволь мені.

Вона підняла брови, але кивнула. Розвернулася спиною і завмерла, довіряючи переплести її волосся.

У мене раптом прискорився пульс. Напівтемрява кімнати наблизилася, затягуючи нас у кокон, де були лише ми вдвох. Обережно, кінчиками пальців, я торкнувся жовтогарячої тканини. Гладкий атлас ковзнув у пальцях і безшумно впав на сидіння між нами.

Ксюша здригнулась, але не повернулася.