Читати книгу - "Академія Арканум: Спокуса для ректора, Леді Анет"

Глава 51: Звинувачення

Аріадна билася в конвульсіях, мов риба на гачку: 

— Ні, ні! Пусти мене, мерзотнику! Раймонде, це не я, не слухай його! 

Але ректор не звернув жодної уваги на її слова. Він витягнув руку вперед долонею вгору і майже урочисто промовив: 

— Аріадно Белл! Я, Раймонд Дейлар, ректор Академії Арканум, у присутності свідка, Ейдена Ллойда, маґістра вогню, офіційно звинувачую тебе в нападі на мене за допомогою бойового артефакта! 

Над його долонею спалахнуло голубувате полум’я. Ейден теж витягнув руку — над його долонею загорілося крихітне оранжеве полум’я.

 Він коротко підтвердив:

 — Підтверджую. 

Два вогники, блакитний і помаранчевий, злетіли один до одного і злилися в єдине ціле, розсипаючись іскрами над нашими головами. 

Це могло б виглядати красиво, якби не ситуація, в якій ми опинилися. 

Руки Аріадни вмить скувала голубувата примарний ланцюг із кайданами. Вона закричала в жаху й впала, здається, знепритомнівши. 

Освальд так і не наважився підійти до племінниці, лише безпорадно спостерігав, як Ейден піднімає її з підлоги й несе до вітальні. 

— Що тепер з нею буде? — пробурмотіла я вголос питання, яке не давало мені спокою.

 Мені стало її шкода, хоч вона й повелася зі мною підло. Але Аріадна так розпачливо кричала і боролася в руках Ейдена, ніби її вели на шибеницю.

 — Я викличу королівського прокурора, і її заберуть. Потім — слідство, звинувачення й винесення вироку, — похмуро відповів ректор. — Вона давно це заслужила. — Її шпилька — це і є бойовий артефакт? — я подивилася на ректора. 

— Не шпилька, а сам камінь, — він міцніше стис його в руці. — Артефакт, що нейтралізує ментальний вплив і послаблює носія такого дару. Таким чином, він діє проти мене. А я — посадова особа на службі короля, отже, це справжній напад. А за таке закон карає суворо.

 Ректор нарешті подивився на мене. Вираз обличчя залишався суворим, але погляд починав м’якшати. 

— Вона нічого тобі не зробила? — прошепотів він.

 Я заперечно похитала головою:

 — Не встигла. Пан Ллойд з’явився вчасно. Дивно, але він наче чекав на Аріадну. 

— Так і було, — ректор уривчасто вдихнув, — ми з ним обговорили її появу в академії. 

— Тобто він знає про мене... і вас? — здивовано перепитала я. 

— Знає, — ректор ледь усміхнувся. — І я не бачу в цьому нічого поганого. 

Ми з Ейденом багато пройшли разом, тож я йому довіряю. Він обіцяв наглядати за тобою й Аріадною, якщо я буду зайнятий. Але тепер це не потрібно. Все закінчилося.

 От тільки в мене було лихе передчуття, що насправді нічого не закінчилося — лише почалося. І це щось було зіткане зі злості та нестримної люті. Через дві години прибув екіпаж королівського прокурора. До того часу Аріадна прийшла до тями й безпорадно билася об стіни невидимого бар’єра, яким її оточив ректор. Вона сипала прокляттями, намагалася жалібно плакати, стогнати й благати. Моє серце не витримувало такої картини, але я намагалася не піддаватися жалості. Якби Ейден не зійшов вчасно сходами, хто знає, що б Аріадна зробила? Може, й справді вкусила б мене.Її забрали, оформивши всі документи й опитавши всіх, хто був присутній при звинуваченні.

 Я ледве дотяглася до своєї кімнати, втома просто валяла мене з ніг. З розмаху впала на ліжко в одязі й з насолодою витяглася. 

Погляд ковзнув по кімнаті, а в голові досі лунав жалібний крик Аріадни, коли її вів прокурор.

 Треба піти в душ і раніше лягти спати — день був божевільно довгим. І тут я зрозуміла, що в кімнаті щось змінилося. Оглянувшись ще раз, але вже уважніше, я ледь не закричала від здивування: мій сухий віник у горщику випустив дві зелені гілочки!

Я підскочила до нього, жадібно розглядаючи. Невже це я? Мій дар запрацював? Натхненна, я схопила горщик і кинулась до кабінету ректора, щоб похвалитися й попросити кілька порад щодо розвитку дару. Зрештою, це ж його робота — нехай підкаже. 

Я постукала у двері й зайшла, почувши дозвіл. Крім ректора, у кабінеті був і Ейден Ллойд, який одразу ж почав мене розглядати. Здавалося, навіть занадто відверто, як на межі пристойності. 

— Що сталося, Ізабелло? — брови ректора були насуплені, здається, в них тут була серйозна розмова. — Ви зайняті? Нічого не трапилось, просто хотіла показати, що в мене вийшло з сухою рослиною, — мені було ніяково, що я їм завадила, але й просто стояти з горщиком у руках — дивно. 

— Пані Беннет, — раптом промовив Ейден. — А ви не знаєте, куди зник Освальд? Його ніде немає.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍