Читати книгу - "Спогади. Том 2, Карл Густав Еміль Маннергейм"

наслідком Зимової війни стало недооцінення російських збройних сил, зумовлене слабкими діями у фінляндській кампанії. Ця недооцінка військового потенціалу СССР спонукала Німеччину напасти на совєтську державу, а отже, наша Зимова війна опосередковано мала наслідки, які істотно вплинули на розвиток світових подій.

Для самої Фінляндії політичним підсумком Зимової війни стало насамперед збереження здобутої дорогою ціною незалежності. Смертельну небезпеку, яка їй загрожувала, вдалося відвернути, напруживши найостанніші сили нації. Але загрози ще не минули.

13. Збройний мир

Ізоляція після Московського миру. — Оборонний союз зі Швецією зривається через протидію росіян. — Балтійські країни совєтизовані, німці в північній Норвегії. — Нові вимоги росіян. — Угода з Німеччиною про транзит. — Візит Молотова до Берліна. — Зупинений російський імпорт заступає німецький. — Фінляндсько-німецькі військові контакти. — Загрозливе становище біля фінляндського кордону. — Німеччина здійснює напад на схід. — Прагнення Фінляндії до нейтралітету. — Совєтський Союз починає війну.

Ми уклали важкий мир після 105-денної героїчної оборони, у якій з винятковою саможертовністю взяли участь усі суспільні класи. Фінляндський народ міг пишатися своїми збройними силами, яким, щоправда, довелося підкоритися переважальній силі, але які однак стояли незламно. Їм ми маємо завдячувати тим, що наша країна здобула мир, порятувавши незалежність і не заплямувавши власної честі. Народ і досі надихала твердокам’яна воля до оборони своєї свободи. Уряд, який витримав випробування війною, і далі правував долею країни. Що-що, а це свідчило про єдність нації і усвідомлення: вона билася за справедливу справу.

Для більшості фінляндського народу мир став болісною несподіванкою. Минув якийсь час, доки всі усвідомили серйозність обставин, які змусили уряд і парламент прийняти ті важкі умови. Але коли вляглося перше збентеження, народ узявся відновлювати втрачену Карелію в кордонах утятої батьківщини.

Навряд чи є щось дивне в тому, що тоді панувала глибока недовіра до СССР. Чи можна довіряти сусідові, який здійснив напад з очевидним наміром упокорити всю нашу країну і який ставив дедалі суворіші умови миру, висуваючи нові вимоги уже після того, як було знайдено основу для мирного врегулювання?

Фінляндія, незважаючи ні на що, була готова вірно дотримуватися приписів Московської угоди й намагатися розвіяти підозри, які могли виникнути в Совєтського Союзу. Відмовою від запропонованої західними державами допомоги ми ще раз виразно засвідчили, що хочемо залишатися поза конфліктами між великими державами. Після цього СССР міг сподіватися на те, що в західних держав поменшає зацікавленість Фінляндією. Ізоляцію Фінляндії доповнила позиція Швеції й Норвегії на завершальній стадії Зимової війни.

Військова ситуація теж мала заспокоювати росіян. Фінляндська армія зазнала порівняно великих втрат у живій силі, а її матеріальні ресурси дуже виснажилися. Нові кордони зробили країну вразливою до нападів, а від півострова Ганко було недалеко до життєво важливих центрів і транспортних сполучень.

Недовіра до намірів совєтського уряду не зменшувалася, адже він негативно ставився до скандинавського оборонного альянсу, перемовини про який розпочалися одразу після укладення миру. У тому, як сприйняли цю фінляндську ініціативу Швеція й Норвегія, наш народ побачив промінець надії у своєму скрутному становищі. Тож великим було розчарування, коли стало відомо, що совєтський уряд опирається цьому плану. Він посилався на третю статтю мирної угоди, яка приписувала, що кожна сторона зобов’язується утримуватися від нападу одна на одну, а також від укладання союзу чи вступу до коаліцій, спрямованих проти другої сторони. Однак не існувало ані найменших сумнівів, що йдеться не про союз, який має агресивні цілі. Задуманий оборонний альянс був однією з ланок послідовних намагань північноєвропейських країн захистити свій нейтралітет і незалежність. Єдина його мета — забезпечити статус-кво в Північній Європі, який у випадку з Фінляндією охоплював кордони, затверджені Московською угодою. У цьому планованому альянсі була й додаткова гарантія мирних цілей — усі сторони зобов’язалися не починати війни, якщо в ній немає потреби для солідарної самооборони проти нападника.

Виявилося, що совєтська протидія такому оборонному альянсу була помилкою. Те, що цей задум не знайшов втілення в життя, як засвідчив розвиток подій, лише дало користь Гітлерові, чий напад на Скандинавію не викликав спільного опору з боку Швеції й Норвегії. Можна поставити під сумнів, чи Гітлер взагалі напав би на Норвегію, якби знав, що це призведе до неприхованого конфлікту зі Швецією та Фінляндією. Оборонний союз автоматично ввів би нас до табору супротивників Німеччини. Долучившись до оборонної політики Швеції й Норвегії, Фінляндія, навіть утята й ослаблена, могла б гарантувати безпеку Ленінграда.

Згодом з’ясувалося, що Англія в березні 1940 року через свого посла в Москві, сера Стафорда Крипса, висловлювалася за оборонний союз північноєвропейських держав, але не дістала відповіді на свої заяви.

Розладнавши плани укладання нашого оборонного союзу, СССР посприяв тому, щоб німці закріпилися на норвезькому узбережжі Північного Льодовитого океану — «Калоті». Звідти вони невдовзі змогли загрожувати Мурманську і прокладати частину комунікацій навпростець північною Фінляндією. А пізніше, завдяки побудованій за розпорядженням Совєтського Союзу залізниці, підійшли небезпечно близько до Мурманської залізниці в районі, де в іншому випадку лісова глушина на багатокілометровому обширі вкрай ускладнила б усі операції з використанням великих сил.

Упродовж днів і тижнів, які передували агресії проти Норвегії, відчуття непевності досягло кульмінації. Ми отримали донесення, що німецьке військо й судна сконцентровано в портах Балтійського моря. Це свідчило про потенційну операцію і проти Фінляндії, насамперед удар по Аландських островах. Водночас за нашим новим кордоном групувалися чималі сили росіян. Більшість французько-британського експедиційного корпусу лишалася готовою до виправи в британських портах, і на початку квітня 1940 року до шведського й норвезького урядів надійшла нота, у якій їх було поінформовано, що Франція й Англія, незалежно від позиції скандинавських країн, ухвалили не давати нападати на Фінляндію ні Совєтському Союзу, ні Німеччині — а якщо це станеться, вони відрядять військо в дорогу.

Оцінити ситуацію було важко, а надто що ми у Фінляндії не знали таємних клаузул німецько-російського пакту. Дехто стверджував, що одна з них надавала Німеччині право окупувати Аланди, щойно росіяни дійдуть у Фінляндії до певної межі. З огляду на те, що маршрут перевезення залізної руди з Лулео до німецьких портів пролягав повз Аланди, існування такої домовленості було цілком можливе. Хай там як, а Фінляндія мусила бути насторожі й організувати оборону Аландів. У батареях на архіпелагу оголосили повну бойову готовість, а його оборону підсилили одним піхотним полком, знятим зі східного кордону.

З глибоким співчуттям ми спостерігали за нерівною боротьбою Норвегії, яка відбувалася за несприятливих передумов унаслідок того, що обороноздатність країни було майже цілковито занедбано. Насправді не так