Читати книгу - "Не в красі щастя, Ангеліна Кріхелі"

Щоб не викликати зайвих підозр, вирушила до найближчого торгового центру з бутіками середньої руки, як називала їх Марина. Для алібі цілком підійде.

Елітні моделі туди явно не надходили з показів. Вона вже про це знала напевно. Але непоганий одяг все ж таки можна було підібрати.

Краєм ока зазначила, що за нею на певній відстані слідує той самий чоловік. Увійшла до магазину спідньої білизни. Потай зиркнула через стелажі. Чоловік зручно влаштувався на лавочці навпроти, приготувавшись терпляче чекати і посилено зображуючи нудьгуючого піжона.

Кілька хвилин Аліна прикидала всі варіанти і дійшла висновку, що він не міг бути підісланий Дімою. Занадто оперативно. До того ж його обличчя здавалося дівчині знайомим. Значить, це людина Романа. Він казав, що вона завжди під надійним наглядом. А це шанс. І тоді вона зважилася на відчайдушний вчинок.

- Роме, ну ти де? - покликала тихо, примхливо надувши губи, наслідуючи поведінку Марини в таких випадках.

Зрозуміло, ніхто не озвався. Продавчині здивовано переглянулись.

Аліна попрямувала до виходу, по дорозі пояснюючи їм:

- Ось завжди так, стараєшся для нього, підбираєш, а йому нудно, чи розумієш...

Дівчата біля каси розуміючи закивали головою. Так зрозуміло, що ставало ясно: їм ця історія добре знайома на особистому досвіді.

В іншій ситуації Аліна б їм навіть поспівчувала. Тому що білизну обирати треба насамперед для себе. І тому що... навіщо потрібен чоловік поруч, якому на тебе начхати?

Але зараз дівчина зосередилася на іншому аспекті того, що відбувається. Вона на половину корпусу висунулася з магазину і трохи голосніше, але так само примхливо знову покликала:

- Ро-ом, ти мені потрібен... - адресуючи свій двозначний поклик доглядаю.

Чоловік підняв голову, задумливо примружився, спіймавши на собі її пильний погляд, сповнений благання. І підключився до вистави, що розгортається.

– Так і не обрала? - невдоволено пробурчав він, підходячи ближче і старанно зображуючи її ліниву та втомлену шопінгом половину.

Дівчата одночасно полегшено та заздрісно зітхнули. Аліна оцінювально поглянула на колегу Романа. Так, було по кому зітхати. Не красень, але чоловічий магнетизм та харизма в наявності.

Удвох вони попрямували до далекого стелажу.

– Ну? Що тобі більше подобається: це чи це?

Вона автоматично, за умовчанням керуючись чудовим смаком, підібрала кілька варіантів. Свідомість була повністю налаштована на гру у виживання.

– Ви ж від Романа? - На межі чутності уточнила вона.

- Ну, не знаю навіть... - підіграв поліцейський, акуратно відсуваючи піджака, під яким ховався табельний пістолет.

Аліна бачила такий у Роми. Але все ще вагалася. Така зброя цілком може бути і у головорізів Діми.

Чоловік дістав з нагрудної кишені телефон, простяг його дівчині, що сумнівалася. З дисплея на неї дивилися Ромкині сміливі очі. Він та ще двоє хлопців були у формі. Один із них зараз стояв навпроти.

Так, це надійніше, ніж посвідчення, яке легко можна підробити у вік розвинених технологій.

Аліна кивнула головою.

– Повернувся Діма. Я у біді. Мені треба непомітно потрапити до Романа, - скоромовкою промовила вона і завмерла в очікуванні.

- Бери обидва! – голосно відповів чоловік. - Я бачив до них відповідні туфлі в магазині навпроти і гарне плаття. На мою думку, там же. Це було б чудовим виходом для нашої події! - На завершення він смачно цмокнув її в щоку.

Продавчині заздрісно здригнулися. Аліна кмітливо кивнула.

- Я піду гляну, а ти наздоганяй!

Ледве не плачучи від полегшення, дівчина тремтячими руками приставила до терміналу банківську картку, оплачуючи два вибрані поспіхом комплекти нижньої білизни. Вона квапливо пішла за своїм рятівником у вказаному напрямку.

Привітна продавець зустріла її вже запакованими покупками та проводила у примірювальну. Принаймні голосно заявила, що в примірювальну.

Але незабаром Аліна з подивом виявила себе біля запасного виходу.

Було стеження від Діми чи ні, але їй, здається, вдалося втекти без підозр. Навіть якщо її схоплять, вона вже буде далеко.

Колега Романа зустрів її біля таксі зі зворотного боку торгівельного центру.

- Сідайте, - коротко скомандував він, і на мить зніяковів. - І вибачте за поцілунок. Ромці не кажіть. Зрозуміє, але засмутиться.

Аліна розгублено кивнула. Втома та страх навалилися з новою силою. Вона квапливо вмостилася на задньому сидінні і мовчала до самого прибуття до чорного входу в ділянку.

Здивований таксист від питань утримався і відчалив щасливий, отримавши щедрі чайові.

- Я вам все поверну, - тихо пообіцяла Аліна, почуваючись незручно.

Їй купили дорогу сукню та туфлі, сплатили таксі за потрійним тарифом. Навряд чи зарплата слідчого витримає такі витрати, чи держава розщедриться на оплату таких витрат, доглядаючи потерпілу.

- Не треба. Це відрядження, - хмикнув чоловік, пропускаючи її вперед у вже знайомий кабінет Романа.