Читати книгу - "Трон. Імперія фальшивки, Аліна Скінтей"

- 39 -

Роувен викидає недопалок до смітника, дивлячись майже на спорожнілу пачку цигарок. Він невтішно киває головою.

— Ця звичка згубна, і все ж позбавитися я її не можу, — на його обличчі з’являється широка посмішка, яка йому зовсім не властива. — Просто сміховинно. Я не можу кинути курити?! Святий Тораллак!

Роувен прикриває очі лівою рукою яка в шкіряній шкарпетці, з губ зривається заливний гортанний сміх. Іншою рукою Уайт  стискає в руці пачку і майже готовий її викинути та зупиняється в останній момент.

— Не можу, — він припиняє сміятися, ховаючи зім’яту пачку до кишені, одночасно опускаючи ліву руку. Роувен  зачіпляється пальцями за прохолодний срібний ланцюжок який кріпився до кишені. — Не віриться, що таке заклинання застосували на ній. — Уайт розглядає тонкі срібні переплети на ключу. — Батьку, навіщо тобі потрібно було зв’язувати її магію саме таким заклинанням?

«Колись твоєму батьку було доручено сховати мою доньку в безпечне місце. Тепер, саме ти, приведеш її до палацу, щоб вона зайняла своє законне місце» — в голові Роувена проскакують слова короля.

Він кривить губи, стискаючи ключ і знову прикриває очі лівою рукою.

— Ти ж сам мені говорив, що ця магія – крайня потреба. Якщо Сільсія справді спадкоємиця королівського трону, то можливо ти кинувся сюди зовсім не через зруйновану дамбу?! Чому так багато запитань, на які я не можу знайти відповіді?

Роувен закриває очі, пригадуючи день, який би йому хотілося зітерти з пам’яті.

***

Скеляста гора-заповідник Сільвера, названа на честь столиці королівства, мала безліч захованих старовинних печер та ходів, які слугували притулком для проходження ритуалу сімейства Уайт. Кожен первісток отримував прокляту мітку – алруус. Права вибору не давалося нікому. Примусом змушували кожного старшого сина нести тягар всього роду, і все задля благих намірів.

Ереван міцно тримав руку сина, ведучи його темним тунелем.  Сморід плісняви, протяг розносив по всіх печерах гори як і шаркання кроків старшого Уайта.

— Синку, сьогодні тобі виповнилося повних одинадцять років, — стримано вимовив чоловік, коли вони дійшли до центра потрібної печери. — Алруус – це те, що наші предки вивчали роками, щоб одного дня один із нас виконав свою місію.

Ереван стає перед сином на коліна, повільно починаючи розмотувати  бинт. Його правий лікоть і все передпліччя було ним перебинтоване, стільки скільки себе пам’ятав Роувен. Він не знав, що саме батько приховував на руці, навіть від власного сина. Тож коли настав цей день, про який батько неодноразово говорив, молодший Уайт відчував хвилювання і приємний трепет.

— Мітка Алруус, — Ереван говорить майже пошепки, демонструючи сину татуювання яке нагадувало випалений страшний чорний рубець.

За коротку мить в його янтарних очах спалахнула лють. Розлючено і одночасно збентежено, чоловік стиснув тремтячими руками плечі сина, заглядаючи йому в очі, він вимовив:

— Синку, мені шкода, що й тебе чекає ця участь. Нам не дають право вибору, і через це проходить кожен первісток нашого роду.

Ереван стискає міцно щелепи, розуміючи, що в нього справді немає іншого виходу, окрім того, щоб зробити із власним сином те, що з ним зробив його власний батько.

— Я готовий, — коротко і рішуче сказав Роувен, підштовхуючи свого батька до дій. — Я витримаю.

Слова із вуст маленького хлопчика були серйознішими за будь-які слова дорослого. Батьківське серце похолонуло від рішучості сина.

— Тобі не можна рухатися, — наказує батько.

Роувен киває головою на знак погодження і лише після цього Ереван починає шепотіти заклинання. Іскри чорної блискавиці з’являються в повітрі розріджуючи його озоном, чоловік міцно бере сина за руки, притискаючись долонею до долоні. Татуювання батька оживає в буквальному сенсі перетворюючись на чорну рухливу суспензію. Спочатку чорна маса купчиться в зоні ліктя, стаючи схожою на чорну пляму, і лише потім вона ділиться на тонкі мов волосинки, нитки. Ереван продовжує шепотіти заклинання, чорні нитки повільно підіймаються в повітря, і тільки коли батько вимовляє останнє слово – «Алруус», мов живі змії, нитки починають повзти по лівій руці маленького Роувена.

Холодні, ковзкі змії-нитки скручуються вимальовуючи на лівій долоні Роувена прокляту мітку: гексаграма, всередині якої з'єднуються алхімічні трикутники – повітря, землі, води та вогню. У центрі трикутників зображена маленька саламандра, а під гексаграмою – магічні руни, які між собою переплітаються, мов ліани. В повітрі все ще іскриться блискавиця, і коли мітка остаточно формується, вкриваючи шкіру від зап’ястя і до ліктя, дрібними смужками із рун які між собою переплітаються нагадуючи сітку, гострий біль застає Роувена зненацька.

Гортанний крик застрягає в горлі Уайта-молодшого, все його тіло спазмує, а шкіра лівої руки горить пекельним вогнищем. Роувен стискає зуби, намагається витерпіти, але біль бере своє. Всередині все горить, нагрівається навіть повітря навколо. Уайт-молодший хапає губами повітря, якого йому вкрай не вистачає.

Ереван відпускає сина, його очі вмить закочуються, він полотніє на очах. Батько підводиться і відступає від сина, який непритомніє. Роувена судомить ще кілька секунд, йому викручує кінцівки, тіло труситься, а потім наступає спокій, занурюючи його в стан коми.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍