Читати книгу - "Ельф знахарці не товариш. Або квест з сюрпризом, Джуні Салем"

Глава 30

-Я теж колись хотіла собі татушку.

Задумливо воджу кінчиком пальця по малюнках на руці Андріла. Мружуся від сонячних бліків, як танцюють по траві, пробираючись крізь крони височенних дерев. Сказати, що зараз я щаслива - нічого не сказати, я наче стала невагомою, розчинилась в навколишній красі й злилася з іншою людиною. Хоча ні, зі звичайною людиною таке неможливо і я досі не розумію, як все сталося! Наче ми весь час тільки й робили, що сперечалися і гостровухий бісив своїми вчинками, і ось - припливли! Я - подружка ельфа! Ні в якій рольовці такого не пропишуть, бо в нього повинна бути жінка, схожа на Міріель, така, щоб сліпила очі.

- Що означають ці завитушки? - підіймаюсь на лікті і заглядаю в смарагдові очі. - Чи це таємниця?

-Нічого таємного, причетність до Сільварантів! Отримав одразу після того, я пройшов курс виживання.

В його голосі прослизає щось схоже на байдужість чи зневагу і я не можу за це засуджувати. Не уявляю, що б я відчувала, якби опинилась тут сама! Навіть вдень ліс викликає смутну тривогу, наче спостерігає численими очима своїх мешканців.

Слухаю Андріла і мене не покидає думка, що він розповів не все і це більше, ніж дитячі образи. Просто переплітаю наші пальці і мовчу - психолог з мене такий собі, можу хіба що вислухати. Це вже багато років моя життєва місія - бути жилеткою для чоловіків, які сповідаються у своїх життєвих негараздах, адже Катюха для них “свій хлопець”. З Андрілом все інакше. Він непередбачуваний і очікувати можна чого завгодно.   

-Знаєш я весь час про це думаю. Чому батько не намагається тебе повернути, якщо для нього так важливо мати нащадка? На його місці я б все для цього зробила.

-Думаю, до останнього він сподівався, що одна з дружин народить йому сина, але доведеться змиритися з тим, що я - єдиний, хто буде представляти родину. Нездара син з втраченою магією. 

Він говорить про легким тоном, але чуйка мене не зрадила, бо про таке я точно дізнатись не була готова. 

-Жартуєш?

-Ні, Бузочок, - він бере мене за підборіддя і цілує в губи, наче  торкається  крильцями метелика. - Ти дуже ризикувала, коли зі мною зв’язалася. 

Мені є багато що заперечити, бо я стільки разів бачила, як він приборкує потойбічних істот і спілкується з магічними створіннями, тому не розумію, про що йдеться.

 

-А мені здалося ти був досить крутим, особливо коли зупинив Мінотавра, чи що воно таке було. 

-Це зовсім інше, бо ми були в міжсвітті, а в первісному лісі магія не працює.

-Ти розповідав…

Досі не здогадуюсь, до чого Андріл веде, але схоже це дійсно важливо і мені неймовірно приємно, бо він ділиться зі мною, а не просто вирішив стрибнути в гречку.  

- В Броселіанді є дещо гірше за Анту чи розлючених фей, одного разу я зіткнувся з таким особисто і це дорого коштувало. Відтоді на мене махнули рукою, бо навіть цілителі не можуть повернути те, що я втратив. 

-А Міра про це знає? Що, як вона надумає тебе шукати?

 

Не знаю, чому я згадала про ельфійку, може через те, що це чіпляє мене за живе. Якщо їй відома вся історія, треба бути дуже впертою і самовпевненою, бо батьки не можуть бути у захваті від її вибору. А ще, знаючи, де ми опинились, вона захоче повернути і його самого, і драконицю. На її місці я б так і вчинила, адже Міріель кохає мого зеленоокого, і точно не залишить все, як є! Правда не знаю, чи ризикне шукати втікача в Броселіанді, але якщо так, я трохи ревную і це жахливо. Завжди уникала такого пекучого почуття! 

 

- Їй довелося б дуже сильно постаратися, але між нами це нічого не змінює, - губи ельфа складаються в усмішку, а я відчуваю, як червонію.

- Ти не міг би припинити копирсатися в моїй голові? Чи це так цікаво - читати чужі думки?

-Твої - неймовірно! - він відверто сміється, але не випускає мене з обіймів. - Мій солоденький ревнивий Бузочок! Не уявляю, як би мені було без тебе нудно жити! Хіба Міра здатна на таке? 

-Відпусти мене! - звичайно, кращого компліменту я не заслужила.

-Ні за що! Хочеш виконаю твоє бажання?

 

Не одразу розумію, про що він, та ельф зриває травинку, дмухає на неї і починає водити по шкірі на моїй руці. Вимальовує якісь дивні, вигадливі знаки. Ніяких голок і фарби, але тоненькі лінії наче оживають і слухняно переплітаються. 

 

-І що це тату означає? - милуюся узором, що нагадує виноградну лозу. - Оберіг від фей чи попередження, що в лісі притрушена знахарка?

-Ні, це твоє ім’я ельфійською. 

- Ну нарешті, - зітхаю з полегшенням. - А то я вже почала звикати до Бузочка. І як же ти мене назвав?

-Альверін. Дуже солодка квітка, схожа на бузок.

Він завершує малюнок і відкидає свій пензлик, щоб помилуватися результатом, а в мене просто тане серце. Може це прадавній ліс на нас так діє? 

-І надовго вона залишиться? Не змиється, як тільки я піду в душ? - проводжу пальцем по візерунку, але фарба не стирається.

- Хочеш перевірити? 

Ставок всього в двох кроках і його ідея піти поплавати була б гарною, але я не готова до такого подвигу. Страшно заходити в чорну воду, боюся, що тут надто глибоко, або з води вилізе місцевий Кракен. Та й купальника у мене немає, але Андріла це не бентежить. Просто тягне за собою, покидавши на березі всі речі. Я хапаюся за його шию, бо плаваю не набагато краще за пуголовка. Вода в ставку неймовірна - не дарма я відчувала, що це незвичайне озеро. Вона по черзі оповиває мене то крижаним холодом, то теплом, місцями з під землі б’ють ключі, а місцями вода солона, наче в мертвому морі. 

 

Нарешті насмілююсь відчепитися, але тут досить глибоко, тому доводиться встати навшпиньки. Майже одразу намацую ногою щось схоже на черепашку - так хочеться взяти з собою на пам’ять! Через темну воду не видно, але я впевнена, тут все неймовірне гарне, тому підіймаю з дна пісок, намагаючись зачепити пальцями сувенір. Робила ж так в дитинстві, то не повинна втратити навички! Ні, не навчили мене колишні тисяча й одна не приємність! Раптово хтось міцно хапає мене за ногу і щосили смикає, та що я пірнаю з головою. 

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍