Читати книгу - "Таємниця Еванжеліни, Олеся Лис"

Розділ 23

Перенервувавши, навіть не звертаю уваги на те, що за свистом йде досить впізнаваний стукіт. І цей стукіт зовсім не схожий на те, як звучить ляпас. Хоча картина, що відкрилася перед моїми очима, все одно змушує глухо гарчати.

Сет сидить за столом перед розкритою книгою, опустивши голову й сховавши руки під стільницю. Де Гленн, поки не бачу. Мою увагу привертає сувора Сесілія. Вона височіє над хлопчиком, тримаючи в руках довгу гнучку металеву лінійку. Прямо на моїх очах вона знову розмахується і вдаряє по столу перед Сетом. Він здригається і ще глибше втягує голову в плечі.

Мені навіть не потрібно зупиняти час, щоб підлетіти до няні, вирвати з її рук зброю і відштовхнути. Гострі краї лінійки, безсумнівно, завдають їй болю, коли врізаються в ніжну шкіру долонь, і я відчуваю якусь зловтішну ​​насолоду.

— Що ти собі дозволяєш! — репетує обурено.

Тепер великі сірі очі не здаються невинними. Вони сповнені злості й презирства.

— Що я собі дозволяю? — шиплю. — Що ти собі дозволяєш! Бити дитину!

— Я пальцем його не торкнулась. Він не слухається і не хоче виконувати завдання. Хамить та огризається, — впевнено підіймає підборіддя. – Що я мала робити? Я мусила йому пригрозити.

— Подумаймо, — вертаю ту ж презирливу посмішку. — Ти не пробувала, мотивувати? Шукати підхід до дитини? Викликати інтерес, заохочувати! Будь-що! Але не шкодити! Зрештою, він цілком може знати цей матеріал.

— Поради божевільної… — зверхньо кривиться. — Не сміши мене... Ніхто не в змозі прочитати кілька сторінок за дві хвилини.

Образа не зачіпає. Хіба не знаю, хто я в очах оточення. Безправна приживалка, яку змилувались й забрали з лікарні. Але Сет… Його я захищу!

Намагаюсь заспокоїтись, достукатись Сесілії. Можливо, якщо спокійно говоритиму, не нападатиму…

— Цілком можливо, що Сет вивчив матеріал заздалегідь. Я це помічала у нього не раз...

Але наштовхуюсь на стіну. Мій спокій сприйнятий як слабкість та невпевненість.

— Хто ти, що мене учиш? Гувернантка? Викладач? — наступає на мене. – Чому вирішила, що знаєш, як краще виховувати дітей? Я дію згідно зі схваленими методами. І не збираюсь їх обговорювати з ненормальною!

Закриваю рота від образливих слів. Мені тут нічим крити. Вона має рацію. Педагогікою я не цікавилася. Практика у школі лиш на четвертому курсі мала бути. А молодших братів і сестер у мене немає. Та серцем я відчуваю, що це неправильно, принизливо і неефективно. Навчання у страху — величезне зло, яке відчула на власній шкірі.

— Отож-бо! — задоволено вигукує няня, побачивши моє збентеження. — А балувати дітей — це їм шкодити. Пошкодуєш різок — зіпсуєш дитину!

Позаду мене Сет шумно втягує крізь зуби повітря. Гленн тихо схлипує, і я нарешті здогадуюсь, що він під столом.

Відразу кидаюся до нього й витягую зі схованки.

— Ну-ну, любий, — беру на руки й цілую в щічку. — Ніхто не буде вас бити різками.

Я зовсім не впевнена, що Гленн взагалі зрозумів, що таке «різки». Мабуть, його більше налякали тон розмови і гучні звуки.

— Не думаю, що лерду Емерею сподобаються ваші методи, — сердито заявляю, з Гленном на руках повернувшись до Сесілії. — І я йому обов’язково повідомлю, будьте певні. Вас виженуть звідси в одну мить і без рекомендацій.

В очах Сесілії вперше спалахує страх. Але вона швидко бере себе в руки.

— Я навчала дітей не в одній родині, і всі були задоволені моїми результатами.

— Побачимо, — ціджу я крізь зціплені зуби.

Насправді взагалі не впевнена, що Теодор мене послухає. Моє слово проти слова ідеальної «Мері Поппінс». Але нізащо не дам їй це зрозуміти.

Переключаю увагу на Гленна, заколисую його. Мимохідь підбадьорливо всміхаюсь Сету. Вони теж не повинні розуміти, наскільки хитке та слабке моє положення. Погрози — чистісінький блеф.

І Сесілія ведеться. Нарешті скидає маску вихованої і скромної дівчини та перетворюється на скажену відьму.

— Ти не посмієш! — скрипить зубами.

— Посмію! — зухвало задираю підборіддя. — А Сет зараз же побіжить кликати тата, щоб ми відразу з усім розібрались.

Ось саме тоді Сесилія остаточно божеволіє. Незважаючи на дитину в мене на руках, з диким криком кидається до мене, намагаючись вирвати волосся.

На самісіньких інстинктах, не встигаючи навіть задуматись, повертаюсь спиною, прикриваючи собою дитину. Моє волосся, безсумнівно, мені дороге, але в цей момент я думаю, тільки про Гленна. Аби ця навіжена не зашкодила йому.

Скрючені пальці проводять по акуратному пучку, який так старанно укладала Ліна, вибивають з зачіски кілька прядок та шпильку. Й раптом у мене з’являється захисник. Сет безстрашно повисає на руці дівчини, не даючи їй міцніше вхопити. А потім ще й впивається зубами їй в передпліччя. Це приводить Сесілію до тями. Вона струшує хлопця, розгублено завмирає. В її очах ошелешення навпіл з панікою.

— Що? Що це? — розгублено дивиться на свої руки, кидає погляд на переляканих хлопців. Наче прокидається зі сну, проганяє серпанок марення в очах.

І поки вона стоїть приголомшена, з відкритим ротом і піднятими перед собою руками, я, не гаючи часу, хапаю Сета за руку й відбігаю якомога далі. Заштовхую його за свою спину, хоч він і пручається, намагається виступити вперед. Перехоплюю зручніше Гленна. А ну ж та божевільна знову втратить рештки розуму і вирішить ще й на дітей кинутись. Нам би вибратись звідси, та Сесілія стоїть якраз перед дверима. Обійти її ніяк поки.

— Ева, — пищить Гленн у мене на руках. — Ева, боляче! Мені болить!

Дивлюся в бліде обличчя дитини, в його заплакані очі. Невже я з переляку настільки міцно притисла його до себе? Маленькі рученята більше не обіймають за шию, мляво опускаються, а очі закочуються. Він ледь не втрачає свідомість.

Серце тривожно завмирає. У Гленна черговий приступ!

— Сет! Мерщій! Біжи за лікарем Ешлі! — кричу від страху, відчуваючи, як маленьке тільце в моїх руках починає битись в судомах.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍