Читати книжки он-лайн » Жіночий роман 👩💕📚 » Дуже погана няня , Кетрін Сі

Читати книгу - "Дуже погана няня , Кетрін Сі"

25
0

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 57 58 59 ... 76
Перейти на сторінку:

Його слова змушують мене усміхнутися, і я піднімаю очі до нього.

— Ти надто хороший, щоб бути реальним, — жартую я, хоча в моєму голосі чується щирість.

— Реальніший не буває, — відповідає він, нахиляючись і торкаючись губами моєї щоки. — Ти завжди нагадуєш мені, чому я тебе люблю.

Я відчуваю тепло його слів, і всі мої сумніви розчиняються, як цукор у його американо.

— Тепер мені страшно, — неочікувано промовляю.

— Страшно? Чому? 

Вагаюся чи варто озвучувати свої думки, але, як кажуть сказав «а» то кажи й «б». 

— А раптом наші стосунки закінчаться, раптом я погана “партія” для тебе.. Це дурні думки, але вони є і я…

— Келі, я чекав тебе на протязі року і чекав би далі… шукав би. — Говорить цілком серйозно. — Я впевнений в тому, що відчуваю до тебе і я не збираюся завершувати наші стосунки. Що означає твоє “погана партія”? 

— Ну… все ж таки ти син Чандлерів – відомий, багатий, гарний… А я хто? 

— Мені немає діла до думки суспільства, тож я не буду кидати тебе лише тому, що ти звичайна-прекрасна дівчина. — Його відповідь змусила мене посміхатися. 

— Дякую, що чекав мене весь цей час. 

— Дякую, що повернулася. 

Відповідь Адама заспокоїла мене і я припинила про це думати. Замість хвилювань, краще буду насолоджуватися приємними моментами разом з ним. 

 

♡♡♡

 

Біля будинку ми були близько дев'ятої години вечора, бо ще з'їжджали в офіс Адама. Я познайомилася з Амандою і було не важко зрозуміти, що я їй не до вподоби, бо дівчина Адама. Дівчина Адама. Доволі дивно думати про це, але і дуже приємно. 

— Чекай, — зупиняю Адама. — Я хочу тобі дещо показати.

— Гаразд.

— Воно у моєму будинку, — вираз обличчя Адама змінюється. — О, Боже, ні! Я не заманюю тебе у будинку заради того, про що ти міг подумати. 

— Шкода, — корчить гримасу. — Я був би тільки радий.

— Не все так швидко, — підморгую йому. 

Змінивши взуття на домашні капці я повела Адама на другий поверх.

— Чекай тут. 

Залишаю чоловіка самого у коридорі і йду до спальні, щоб взяти ключ від горищі. За хвилину повертаюся до Адама, що розглядає коридор. 

— Місце, що я покажу тобі, для мене справді дуже важливе і я його не показую будь-кому, — він дивиться на мене, щоб переконатися в серйозності моїх слів, і киває. — Ходімо. 

Я повела Адама до старих скрипучих сходів, що вели на горище. Сходинки трохи хиталися, коли ми піднімалися, і я відчувала, як його рука тримає мене за лікоть, готовий підтримати.

— Готовий побачити справжнє королівство пилу й хаосу? — Пожартувала я, зупинившись перед дверима.

— Якщо воно твоє, то точно щось особливе, — він усміхнувся, а я тільки похитала головою.

Широкий дерев’яний люк злегка заскрипів, коли я відчинила його. Ми зайшли всередину, і перше, що помітив Адам, — це запах дерева, пилу і трохи — старих книг. На горищі було затишно по-своєму: вузькі балки під стелею, що створювали цікавий візерунок, стоси коробок, розкидані тут і там, і великий круглий віконце, крізь яке проникало м’яке світло.

— Ти не казала, що в тебе тут цілий скарб, — сказав він, проходячи до вікна й торкаючись його рами.

— Скарб? — я здивовано подивилася на нього.

— А ти поглянь, — він кивнув на стос коробок. — Тут у кожній коробці, напевно, частинка твоєї історії.

Я засміялася.

— Частіше це просто мотлох. Наприклад, ось тут, — я відкрила одну з коробок і витягнула з неї стару вазу з облупленою фарбою. — Хіба це схоже на скарб?

— Схоже, якщо ти мені розкажеш її історію, — сказав він, опускаючись на підлогу біля коробок.

— Вона не має історії, — відповіла я, але Адам лише хитнув головою.

— Кожна річ тут має історію, навіть якщо ти її забула. А якщо ні, ми можемо придумати її разом, — він подивився на мене своїми теплими очима, і я зрозуміла, чому саме він — мій дім.

Я зітхнула, присівши поруч.

— Ну добре, пане вигаднику. Що ж, будемо створювати легенди про скарби Келі Шерідан?

— Саме так, міс Шерідан. І почнемо з цієї вази, — він підняв її, ніби це була справжня реліквія.

На тому ми й залишилися: вигадуючи історії для старих речей, сміючись і насолоджуючись тим, як це горище стає для нас ще одним спільним світом.

 

 

 

 

 

1 ... 57 58 59 ... 76
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дуже погана няня , Кетрін Сі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дуже погана няня , Кетрін Сі"