Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–А як щодо цілого міста?

Джина знизала плечима.

–Можна спробувати.

–Гаразд, тоді потренуймося. У нас в запасі близько чотирьох годин.

–Котра зараз? –запитала Калерія.

Пайпер подивилася на сонце і відповіла одночасно з Пітером, який саме ховав годинник у кишеню.

–О пів на першу.

Пітер опустив очі, Пайпер кинула тінь усмішки. Найджел спостерігав за ними і думав про те, на що схоже почуття, що людина є твоєю половиною? Це проста закоханість чи щось більше?

–Можна тут сісти?– запитав ласкавий голос.

Найджел кивнув, одразу ж забуваючи запитання. Він, не зводячи очей, спостерігав за Пітером і Пайпер, які ніяково намагаються тримати дистанцію.

–Давно ти тут? – відгукнувся голос.

 Найджел перевів погляд на дівчину поруч. У неї було довге каштанове волосся, що хвилями спадало на плечі, карі з бурштиновим відблиском очі, повненькі губи, по обличчю в хаотичному порядку були розкидані маленькі родимки. Джилана була красивою, і хлопець відчув, що не може відвести погляду від неї. Дівчина підняла брови, бо минула якась мить з моменту її запитання, а Найджел так само мовчки дивився на неї.

–Ей? – відгукнулася вона, посміхнувшись.

–А? – відійшов він.– Так... ми з подругою були першими, хто ступив за місто. Познайомилися з Ельгою та Ельгортом, потім із Пітером, а Калерія донедавна була моєю бабусею, а потім...

–Ого. Багато ж тобі вдалося побачити. – здивувалася вона.

Найджел нервово засміявся.

–А хто твоя подруга? – запитала дівчина.

–Есме.

–А... та дівчина, яка хотіла піти? – запитала Джилана.

–Так... там довга історія.– махнув рукою він, глянувши на Есме, яка, здається, засмутилася, що Джим тепер щебетав із новенькою.

–Я її не звинувачую.– відповіла Джилана.

–Я нічого не говорив.– насупився Найджел.

–Ні, але ти її захищаєш. – посміхнулася вона.

–Підловила.– клацнув пальцями він.

Вони посміхнулися один одному.

–А ти, хіба не турбуєшся про батьків? – запитав Найджел.

–Вони довіряють Брін. Вона моя подруга з дитинства і це не перший її цикл. Батьки відправили б мене з нею і на Місяць, якби я попросила... – реготнула Джилана.

–Вони... – почав було Найджел і зупинився.

–Смертні? Так. І завжди знали про мій дар, вони вегани й еко–активісти, а тому моя магія для них завжди здавалася даром згори.

–Це дуже круто.– усміхнувся Найджел.

–У тебе це перший цикл? – запитала вона, сівши поруч.

–Так. – кивнув Найджел, дивлячись на магів, які стовпилися, обговорюючи план. – Мені важко зрозуміти їхні розмови про різні епохи, про які читав у книжках з історії.

–У мене це теж перший цикл, тож тут ми з тобою однодумці. Але як я зрозуміла, їм не обов'язково змінювати цикл, щоб прожити століття.

– Так, зміна циклу це типу перезавантаження. – промовивши це, Найджел сам здивувався своїм пізнанням. – Вони начебто перероджуються в іншій сім'ї, з іншою зовнішністю або під іншим ім'ям. Але можна і просто перезапускати все. Тоді вони ніби в бульбашці, доки не перезапустять її знову, зберігаючи імена й молодість.

Найджел відчув гордість за себе, що так багато дізнався про це і вільно розповів Джилані. А потім тільки кліпнув, здогадуючись: він сказав це вголос чи це все було тільки в його голові.

–Чим керуєш? – змінила тему дівчина.

–Рослинами.– відповів він.

Джилана здивовано подивилася на хлопця. На підтвердження, він провів рукою по траві і на ній з'явилася маленька польова квітка, потім зірвав її і простягнув Джилані.

–Тобто твій дар схожий на мій... – зауважила вона, торкнувшись квітки, яка одразу ж виросла, обернувшись на іншу, більшу, червоного кольору з широкими, закрученими пелюстками.

–Так. Схоже на те… – відповів він, намагаючись звучати буденно, хоча відчув приємне хвилювання в животі від своєї здогадки.

Найджел усміхнувся, вона усміхнулася йому у відповідь і, почервонівши, відвела очі.

–Я посиджу з тобою? – запитала раптом вона.

–Я тільки за.– зітхнув Найджел, посунувшись ближче.

–Пітере, піди скажи Пайпер, що час на полювання в нас ще є.– повідомила Калерія.

Пітер йшов, згорбившись, опустивши голову, його руки були запхані в кишені брюк, а ноги широкими кроками ступали по траві, чимдуж штовхаючи мілке каміння на шляху. Найджелу було його шкода, напевно прикро почати спілкування з половиною саме в той момент, коли він, нехай і побічно, але причетний до вбивства її коханого.

–Пайпер? – тихо покликав він.

Вона сиділа на камені й заточувала клинок. Дівчина повернула голову на поклик і подивилася на Пітера. Він не піднімав очей із землі й говорив, дивлячись на свої черевики.