Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

–Калерія просила передати, що...

–Я чула. – відповіла вона.– Дякую, Пітере.

Він кивнув і швидко розвернувся, не витягуючи рук із кишень. Найджелу здалося, що на обличчі Пітера промайнуло почуття полегшення. Пайпер обернулася, дивлячись на хлопця, що віддалявся. Найджел був упевнений, що вона готується щось йому сказати. "Благаю, тільки не груби, не добивай його."– подумки просив він Пайпер.

–Як давно ти тренувався? – запитала вона, дивлячись на його спину.

Пітер обернувся і кинув на неї невпевнений погляд.

–Я... не знаю, з минулого вечора, ніби як.

–Збирайся, – схопилася вона з каменю.

–Куди? – не зрозумів Пітер, хмурячись.

–Я з тобою тренуюся.– порівнявшись із ним, відповіла Пайпер.

–Навіщо? – перепитав він, звузивши очі.

–Нам обом потрібна практика.– знизала плечима вона.

–Чому саме зі мною? – не вгамовувався Пітер. – Ти уникала мене весь цей час.

–Наші дари один одному не зашкодять. – повідомила вона, дивлячись за його плече, ніби уникаючи погляду в очі, а потім, переборовши себе, втупилася в нього, витримавши пильний погляд Пітера рівно десять секунд.– Це... практично.

–Навіщо нам кудись йти? – знову запитав Пітер.

–Тут можна когось поранити.– відповіла вона, помітно дратуючись.

–Але... – почав було він.

–Вогнику, ти йдеш, чи шукаєш привід не піти? – перебила його Пайпер.

–Вибач.– він низько нахилив голову, йдучи за дівчиною.

–Я думала, половин має тягнути одна до одної, – засміялася Пайпер, ідучи вперед, – А ти ніби уникаєш мене.

Пітер підняв брову.

–Я? – запитав він.

–А ти не згоден? – запитала вона, повернувшись до нього.

–Як ти можеш так думати? –не розумів Пітер.

–Ти не підходиш, не розмовляєш, а якщо тебе просять, ти робиш це так, ніби я порожнє місце! – вона крикнула, схоже, її зачіпав такий стан речей.

–Заради бога, я напевно, ніколи не зрозумію логіки дівчат. – бідкався Найджел, чим викликав сміх у Джилани.

–Що? – здивувався Пітер. – Та для мене все порожнє місце, крім тебе! А ти вічно робиш із мене чудовисько! – він зірвався на крик. – Я не хотів убивати його! Я навіть не знав, що він у лісі! Ти дивишся на мене ніби я його сам спалив!

–Тоді чому ти робиш чудовисько з мене?! – запитала вона, так само вибухаючи.– Я пробачила тебе. Давно! Але ти... так і не з'явився. Я думала... – вона стиснулася... – Я думала, ти теж відчув це.

– Я і відчув.– тихо відповів він.

– Тоді чому ти залишив мене? – запитала Пайпер.

– Ти... ти просила мене піти.– відповів він, втрачаючи впевненість у голосі.

– Але якщо ти не хотів цього, чому не з'явився пізніше? – не вгамовувалася вона. – Ти ж знав, де знайти мене. Але ти залишив мене, як...

Пайпер кинула погляд на Ельгу, яка насупила брови, відповідаючи на погляд. Пітер рушив до Пайпер, простягнувши їй свої руки.

–Я б ніколи не залишив тебе, якби ти не попросила. – відповів він із почуттям.– Усі ці роки я думав тільки про тебе. І мені дуже шкода, що я вчинив так, коли був потрібен.

Пайпер підняла на нього очі, сльози зашипіли на її обличчі, миттєво випаровуючись. А потім встала навшпиньки і притягнула його обличчя до себе, вони злились у довгому пристрасному поцілунку. Пітер обійняв її, вона обвила його шию, щільно притиснувшись. Навколо них повітря розжарилося і було помітне невелике тремтіння. Схоже тепер вони одне ціле. Ельга й Ельгорт простягнули руки Калерії із задоволеними виразами облич. І вона, закотивши очі, вклала в них два мішечки монет. Після обурено, склавши руки на грудях.

Джилана взяла Найджела за руку і він, зашарівшись, усмінувся.  Калерія зрадівши, плеснула в долоні.

–Нарешті! Я так рада, мої любі!– розцілувавши обох в щоки, вона міцно обійняла Найджела.–Я знала, що вона твоя половина, просто чекала коли ви самі дізнаєтесь…–прошепотіла вона.

–Любов літає у повітрі…– проспівав Джим.–Як знати, може вона врятує наш світ від кровопролиття?

–Саме так! Адже жодна війна не починалась заради порятунку вселенського кохання.– закотила очі Ельга.

–Я чую в твоєму голосі сарказм, величносте? – запитав Джим, піднявши брову.

–Не витрачай час, сходи, поворкуй із нашою Джиною ДеВіль.

–У–у... Потішиш мене ревнощами, величносте? – просяяв Джим.

–Ти починаєш набридати, Земський.– відповіла Ельга.

–Я, погоджуся. – звузив очі Ельгорт. – Набрид.

–Ти знаєш "101 далматинець"? – з благоговінням запитав Найджел.

–Я, може, й просиділа в палаці двісті років, але не безвилазно.– відповіла вона, дивлячись на хлопця.

– Подумати тільки, безсмертний маг, старший за мене на сто чи двісті з чимось років, знає, що таке "відсилка"? Я зараз вибухну.– прошепотів він, звернувшись до Джилани. Вона засміялася, відповідаючи на погляд.