Читати книгу - "Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро"

і більшість батьків, як мені здається, — до того, щоб маніакально все контролювати. Уникнути цього важко. Зрештою, мої діти потребують уваги постійно (в мене їх троє — віком до семи років). Вбиральня перетворилася для мене на бомбосховище — єдине місце, де можна пересидіти п’ять хвилин без постійного потоку «Тату, а можна?..». Правила й норми необхідні для того, щоб усі могли займатися своїми справами, не зводячи інших з розуму.

Водночас було б нечесно не визнати, що бути батьком — найприємніша з робіт, які я можу уявити. Вона лестить мені тим, що дітям дуже важлива моя думка, вони чекають мого схвалення, потребують моєї поради.

Але час ітиме — і моя роль змінюватиметься. Діти ставатимуть старшими, їхній вибір ускладниться — і вони вже не так потребуватимуть моєї участі. Вони почнуть обирати самостійно. Тому насправді моя робота полягає в тому, щоб створити підґрунтя для вміння робити власний вибір: навчити їх розрізняти правильне й неправильне, знаходити рівновагу між справедливістю і співчуттям, вимагати від себе особистої відповідальності.

І настане час, коли вони робитимуть вибір самі. І тоді моєю справою буде дати їм свободу. Відпустити їх.

Ця справа — найтяжча у світі.

Але вона друга за важливістю. Перша — прищепити цінності, вже далі — дати дітям змогу застосувати їх у реальному світі. Найкоштовніший подарунок, який я одержав від батьків, — змога робити власний вибір. Вони навчили мене цього — і вони довіряли мені. Мій вибір не завжди був правильний — і не завжди таким буде. Але саме це й роблять хороші батьки: забезпечують дітей найкращими здібностями, роблять їх відповідальними за наслідки власних рішень, відтак відпускають у власну пригоду. У наших дітей буде власна пригода лише тоді, як ми довірятимемо їм — і собі, щоб відпустити їх.

Мої діти одержали в дар американський дух пригодництва. Ми всі його маємо. Але вони не поринуть у цю пригоду, якщо їхній вибір визначатиме натовп, держава, ті, хто вважає пригоду справою давньою і заявляє про прагнення до перманентної колективної захищеності. Я хочу, щоб мої діти мали права перед іншими людьми, а не тільки надані іншими привілеї. Я хочу, щоб мої діти росли сильними, незалежними американцями.

Гадаю, більшість із нас хоче цього для своїх дітей.

Я хочу, щоб вони мали свою пригоду. У цьому є велика радість життя: пригода, правильний вибір перед лицем труднощів, подолання перешкод і процвітання. Вони зможуть пуститися в цю пригоду лише за тої умови, що я навчу їх захищати особисті права, які визнавали наші засновники: ті права, що існували до встановлення державної влади, що є частиною їх, бо кожна людина створена за образом Божим; за тої умови, що я навчу їх долучатися до культури сильних дебатів і діяти в ній із гідністю; і ще за тої умови, що вони успадкують величну і славну американську традицію та візьмуть на себе обов’язок передати цю традицію далі, долучаючи до її моральних цілей все більше і більше людських сердець.

Вони американці. І як американці вони мають обов’язок розуміти американську філософію, американську культуру й американську історію — і стати поборниками цього.

Ми всі маємо цей обов’язок.

І це повинно об’єднувати нас.

Висновок

Ласкаво просимо в пекло.

Надворі — середина Другої світової війни. Мільйони людей гинуть від жорстокості, геноциду й хвороб по всій планеті. Дата: 1 квітня 1945 року. Молодий чорношкірий пілот Гаррі Стюарт вирушає у політ. Стюарт — випускник військової авіаційної школи в Таскігі, член славетної групи винищувачів «Червоні хвости». Він пішов на службу у вісімнадцять років.

Тепер, серед розривів зенітних снарядів, Стюарт дивиться вниз і бачить охоплені полум’ям літаки трьох своїх товаришів. Один, випускаючи клуби диму, залишається з боку лінії союзників. Другий врізається в землю, перетворившись на вогняну кулю десь у полях. Третій теж розбивається, але пілот устиг катапультуватися.

Пізніше Стюарт дізнається, що сталося з тим пілотом — Волтером Меннінгом. Група австрійців, підбурюваних есесівцями, увірветься в камеру, де триматимуть Меннінга. Його поб’ють майже до смерті. А потім повісять на ліхтарному стовпі.

Нині, коли я пишу ці рядки, Стюарту дев’яносто дев’ять років — він останній живий із «Червоних хвостів». Він поїхав із країни, де панувала сегрегація. А потім повернувся в країну, де вона не припинилася. Проте він воював за цю країну — і не шкодує ні про що. «У країнах Осі — я маю на увазі Німеччину й Італію — все було таке саме. І кажучи “таке саме”, я підкреслюю, що для них ідея расової рівності була не менш дикою, ніж для Сполучених Штатів, — каже Стюарт. — А моєю ідеєю було йти і битися за Сполучені Штати Америки. Я був відданим громадянином, на сто відсотків американцем, і відчував це як свій обов’язок». Але чим же Америка заслужила на те, щоб проливати за неї кров? Я так і запитав його. І Стюарт відповів: «Я думаю, своєю Конституцією. Ви її читали — це винятково прекрасний документ, хоч його й не дотримувалися повною мірою. Після Другої світової ми дещо наблизилися до ідеальних принципів цього документа».

Стюарт розповів, що, хоч його бойові товариші не вельми поважали чорношкірих американців, у небі всі уявлення про колір шкіри зникали. Коли «Червоні хвости» пристроювалися до бомбардувальників В-17 і В-24, розповідає Стюарт, білі пілоти звідти зітхали полегшено. «Ми були для них ангелами-охоронцями», — пояснює він.

Стюарт допоміг перетворити пекло на рай.

У цьому він стояв у одному ряду із Джорджем Вашингтоном, Фредеріком Дуґласом і Мартіном Лютером Кінгом, з Абрагамом Лінкольном і Рональдом Рейґаном, з усім американським народом.

У день підписання Декларації незалежності Джон Генкок, голова Конгресу, начебто сказав: «Нам не можна тягнути в різні боки, ми мусимо всі бути разом». На що Бенджамін Франклін відповів: «Так, або ми будемо разом сьогодні, або нас усіх повісять нарізно завтра».

За 244 роки, що минули, нічого не змінилося.

Так, ми недосконалі.

Так, ми жорстокі й щедрі, брутальні й лагідні, цинічні й ідеалістичні.

Але насамперед нам не можна бути ворогами.

Ми мусимо бути американцями — американцями разом — і ми станемо такими, коли нас торкнуться добрі янголи нашої природи.

Примітки

1

Тобто ті, мешканці яких голосують за республіканців, і ті, що голосують за демократів. — Прим. наук. ред.

2

«Малий уряд», він же «обмежений уряд» — концепція