Читати книгу - "Скоґландія"

— І оця? — з відразою перепитав Йоас і показав на Ярвен. — Ні, ця не брехатиме!

— Помовч! — прошипіла Малена. — Але що брехати?

— Кажіть, буцімто від південного острова вас занесло сюди на надувних матрацах, — відповів Нанук. — Буцімто ви думали, що впораєтесь, — дурні діти, та й годі! А тоді буцімто побачили човна, що плив із півночі, й заходилися кликати на поміч. Рибалка вас угледів і почав сваритись. Він, мовляв, сварився весь час, поки ви сиділи в човні, а ви розказували йому якусь побрехеньку.

Малена кивнула головою.

— А човна ви, мовляв, добре не розгледіли, бо дуже були перелякані, — провадив Нанук. — Це про всяк випадок. Одне слово, не можете сказати, хто вас урятував. І той чоловік вас теж не розгледів.

— Гадаєш, вони повірять? — спитала Малена.

— Треба спробувати, — знизав плечима рибалка. — А тепер я маю пошкодити свого мотора. Бо якщо берегова охорона схопить мене…

— Дуже тобі вдячні, Нануку! — сказала Малена.

Йоас щось пробурмотів, і рибалка лишив їх самих.

У повітці пахло рибою, сіті висіли на стінах і лежали на підлозі, скрізь валялися буйки, до всього поприлипала засохла луска.

— А про те, що нам треба щось їсти, він і не подумав, — озвався Йоас. — Уже другий день на голодній дієті.

Малена постукала пальцем собі по скроні. Ярвен з подивом помітила, якою спокійною та раптом стала.

— Маєш нагоду трохи скинути жиру, — мовила Малена. — Кілограмів кілька. — Потім обернулася до Ярвен: — Ти теж.

Ярвен не знала — відповідати чи ні. Коли вони вже досить далеченько відпливли від південного острова, Малена витягла їй з рота кляп. А коли наближалися до рибних мілин, де раз у раз траплялися човни, Йоас усе поривався заткнути їй рота знов. Проте Малена щоразу хитала головою й казала:

— Вона не кричатиме, Йоасе. Якби вона хотіла нас виказати, то виказала б уже давно. Навіть не здогадуюсь, чому вона цього не зробила. Але кричати — не кричатиме.

У баркасі Йоас спершу позирав на Ярвен так, ніби щомить ладен був підхопитися й заткнути їй рота, але згодом заспокоївся й він. Навіть коли вони вже зійшли на берег, хлопець наполіг лише на тому, щоб зв’язати Ярвен руки; знову затикати їй кляпом рота і зв’язувати ноги вони не стали.

— І що тепер? — озвався Йоас.

Складалося враження, що, поки тривала ця їхня втеча, за головну в них непомітно стала принцеса. Але на запитання Йоаса навіть вона стенула плечима.

— Принаймні тепер ми в безпеці, — промовила Малена. — Це найважливіше.

— А Лірон? — спитав Йоас.

Принцеса опустила очі долу й прошепотіла:

— Лірон був надто легковірний. Останнім часом він став усе ж таки надто легковірний. Він мав рацію: серед журналістів уже не зосталося нікого, хто зважився б виступити проти Норліна. Ніколи б не повірила, що це станеться так швидко.

— Що буде з Ліроном? — стиха промовив Йоас.

— Я дуже сподіваюся, що вони його не катуватимуть, — прошепотіла Малена. — Дуже сподіваюсь…

Ярвен пригадала, що казали про ватажка бунтарів Гільґард, Тяркс, Больштрем і віце-король. «Одна куля — і він навіть нічого не відчує». Ні, надто делікатними їх не назвеш! Ярвен була певна: вони Лірона не пощадять, якщо схочуть почути від нього, де переховується принцеса. Принцеса і її двійниця.

— Ви тільки погляньте! — вигукнув Больштрем. — Совість короля, наш маленький смаглявий поборник моралі! Приємно знову тебе бачити, Ліроне! Адже минуло стільки часу!

Лірон мовчав.

— Хоча, як на тебе, то, мабуть, не так уже й багато? — провадив Больштрем. — Гадаю, ти ще якийсь час непогано обходився б і без нашого товариства, еге?

Норлін прокашлявся й сказав:

— Слухай, Ліроне, давай залагодимо справу мирно! Мені шкода, що нам довелося доправляти тебе сюди зв’язаним. Я вибачаюся за те, що мої люди повелися з тобою вочевидь грубіше, ніж треба було.

Лірон підвів погляд.

— Але твоя спроба зустрітися з отим репортером… який нарешті— щоправда, лише кілька днів тому, та все ж, хвалити Бога, втямив, у чому полягає його обов’язок перед країною, — отож ця твоя спроба, звичайно, дає нам підстави припускати, що ти причетний до зникнення Ярвен. А може, й до зникнення Малени.

Лірон не поворухнувся.

— Бачиш, Ліроне, — привітно сказав Больштрем, — нам, звісно, довелося помізкувати над тим, хто міг так запросто навідатися до наших