Читати книгу - "Подія у місті Ґоґа, Славко Грум"

Ви не знаєте чоловіка, який Вас кохає, не знаєте про його існування і скоріш за все ніколи не дізнаєтесь про нього. Довкола нас — багато життів, про які ми нічого не знаємо: вночі у столі тріснуло дерево, а ми не почули, морок, хапаючись пошматованими руками, повзе догори. Довкола нас стільки всього відбувається. Якщо людина живе сама, вона дуже тонко все чує і вміє розпізнати будь-який звук. Але Вас таке не цікавить, у Ваших вухах — гамір великого міста. Вигуки газетярів, гавкіт автомобілів. Вас не цікавитимуть шафи і рипіння у мансардах.

Заплакані принцеси, схилені голови замріяних принців... Ілюзія — це єдиний рай, з якого нас не можуть вигнати».

(Акуратно складає листок, заклеює конверт і кладе його в шкатулку зліва.)

Вулицею надходять пастор Квірін і урядовець Капс. Квірін — товстенький, розчервонілий чоловік, за пазухою несе фагот. Урядовець неймовірно довгий і худий, руками зачіпає дахи. Грає на трубі. Ніколи не сміється, філософ.

КВІРІН (пирхає зі сміху; він хоче розповісти жарт, але не може стримати сміх): Благаю тебе... благаю... хіба це чесно... що я... саме я мушу платити штраф за порушення нічного спокою... бо я — музика! (Душиться від сміху.)

Капс зносить його жарти зі стоїчним спокоєм і мертвецькою серйозністю.

КВІРІН: Але сьогодні мені не треба боятися, раз зі мною влада.

Доходять до вікна Клікота.

КВІРІН (підносить руку до рота): Няв... Няв... Він, напевно, знову ощасливить нас якимсь безсмертним творінням. Клікоте, Клікоте, довірся нам, ми будемо ласкаві до тебе!

КЛІКОТ (перехиляється через вікно, переляканим тихим голосом): Цитьте, цитьте, заради Христа! Пане, благаю вас!.. Одну мить... одну мить!

Він швидко перекладає кілька речей і виходить із кімнати з флейтою в руках. Друзяки стоять внизу, Квірін кривляється: «Цитьте, цитьте», — тоді обережно відступає, вони вдвох ідуть до ближнього ліхтаря і сідають на постамент.

Клікот виходить з дому, підібравши краї фрака, у глибоко натягнутому на голову капелюсі, і зумисне тихою ходою підходить до ліхтаря. Шепочуться, Квірін окремі слові вимовляє голосно, щоб наполохати Клікота. Всі щільно тиснуться під навіс Вайдиного будинку, під Ханине вікно, урядовець трагічним рухом подає знак — вулицею лине вражаюча музика. Ритмічний давній марш.

У будинках починається рух: Хана, причепурена до танцю, усміхаючись підходить до вікна, хоча на вулиці нікого не можливо розгледіти; за якусь мить у кімнату вбігає Тереза, теж переодягнена і весела на виду. До Горбаня відразу ж підходить пані Престопіл, її руки брудні від тіста. Сестри Тарбула й Афра не витримують у своїх ліжках і висувають цікаві носи в двері балкона. У вікнах ще багато інших голів з витріщеними очима — вони, можливо, тільки намальовані на папері. Не рухаються тільки Гапіт у підвалі й Тиха Жінка над ним.

Слухачі жваво розмовляють, але їхніх голосів не чути через голосну музику.

Музика замовкає. Урядовець Капс відкашлюється, як видно з усього, він збирається виголосити промову. Клікот лякається, він не очікував цього від урядовця, хапає його за руки і переляканим шепотом благає замовкнути.

ХАНА (коли музика затихла з дитячою радістю): Хто ж ці веселі музики?

ТЕРЕЗА: Їх не видно, вони сховалися під дашком. Та всі знають наш оркестр: пастор Квірін, урядовець Капс, той довгий, сухий, ви його точно пам’ятаєте, той, що на площі, ...Клікот, писар... він навіть складає вірші... там, у мансарді навпроти, його вікно; ви ще не чули його дудку вночі?

Боротьба під навісом нічого не дає, Капс вилазить на постамент, Клікот даремно смикає його за фалди.

КАПС (розставив руки, мало не зачепивши ліхтар, говорить тужним патетичним тоном): Панночко!

Клікоту дуже соромно; коли Капс відкрив рот, він перелякано стає під балкон і ховається за гостру лінію тіні.

КАПС: Панночко! Тут унизу... тут унизу зібрались містяни, в чиє кохане місто ви зволили вернуться, і вони вас вітають. Вітають вас і голосно гукають: віват, віват, віват!

Квіріна, який добре знає, що Капс втне дурницю, сцена дуже потішає; він утримувався від будь-яких дій, доки Клікот був з ними, а тепер підступно підхльостує урядовця. І, ніби чекаючи якогось домовленого знаку, дико завиває в один з ним голос: «Віват». Вдає із себе дурника і хоче гукнути вчетверте, але сумний урядовець закриває йому рота рукою і хитає головою над шаленцем.

КАПС: У нас ще одна мета, панночко. Не лише світло вашого вікна привело нас сюди; тут унизу (Клікот під балконом вмирає з сорому) є одна персона, тут, під дашком, стоїть один муж і притуляє руку до серця. Вашого повернення він чекав більше, палкіше, ніж усі ми: це наш знаменитий житель пан Алойзіус-Дезідеріус Клікот, службовець і письменник, наш Желько, гордість і гідність нашого міста. Я знаю його скромність і стриманість, знаю, що йому було б за радість все життя оспівувати вас і бути для вас бідним чужинцем, та хіба не буде гріхом — запитаймо себе, панове, в тій святій тихій порі, хіба не буде гріхом пройти повз ту перлину і не помітити її? Хіба не наше, його приятелів, діло, звернути ваші очі на скромного, сумирного творця? Панночко! У нинішній вечір під час веселої забави, в обіймах доброчесних панів і танцюристів, згадайте про бліде світло в мансарді, світло, під яким сидить наш письменник і втирає з чола безсмертні думи, хай береже його Бог для кращої долі, кланяюся! (Сходить з постаменту і гордий з себе йде до Клікота під балконом.) І що ти тепер скажеш?

КЛІКОТ (глибоко ображений): Я ніколи тобі цього не пробачу! (Пригнічено йде в будинок і забивається у свій куток.).

Капс, який завжди хоче зробити добре діло, але все тільки псує, стоїть, не знаючи, куди подіти руки. Квірін дріботить до нього. Дивляться один на одного.

ТЕРЕЗА (пригортає Хану до себе): О, щасливиця! Барони, поети, всі на колінах...!

ХАНА: Мені подобається. Я б хотіла познайомитися з тим письменником.

ТЕРЕЗА (тільки тепер має час на її плаття): Прекрасно, блискуче! (Розправляє складки на вбранні.) Але квітка може трохи занизько причеплена і... ну, може, я старомодна, але спідниця могла би бути на палець довшою... Давайте, сідайте, барон вже кланяється Йосифу і навіть настінному годиннику. (Виштовхує її поперед себе з кімнати, гасить світло.)

Сестри на балконі втягують голови, жваво перешіптуються, в їхньому помешканні гасне світло. Господиня лишає Горбаня самого і квапиться назад до своєї роботи, він починає читати. Клікот сам у своїй кімнаті, у темряві.