Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

кажучи: "Ось зілля лікування мого. Подивись і зрозумій". Той же, бачивши, сказав святому: "Не є це з нашого зілля, але, думаю, з Олександрії". Посміявся блаженний з невігластва його, дав хворому скуштувати зілля того і помолився — зразу здоровим його зробив. Тоді сказав до вірменина: "Дитино, прошу тебе, з'їж те зілля зі мною, якщо тобі угодно, бо не маю чим почастувати тебе". Відповів йому вірменин: "Ми, отче, цього місяця чотири дні постимо і нині піст маємо". Чуючи ж це, блаженний спитав його: "Хто ти і якої віри?" Той же відповів: "Чи ти не чув про мене, що я вірменин?" Блаженний сказав до нього: "Як-бо ти насмілився увійти сюди й осквернити келію мою, ще ж і триматися за грішну мою руку? Вийди від мене, іновірцю й нечестивче". Той же, осоромлений, пішов. Блаженний Агапіт після того, за пророкуванням своїм, прожив три місяці і, трохи похворівши, до Господа відійшов у 1-й день місяця червня. І тому, що лікарем на землі був безкорисливим, уже на небі, де нема болю, винагороду велику прийняв. Чесні ж його мощі спорядивши, брати, за звичаєм, зі співом у печері поклали. По смерті ж святого прийшов вірменин у монастир Печерський і сказав ігуменові: "Відтепер уже покидаю вірменську єресь і справді вірю у Господа Ісуса Христа. Для Нього ж працювати бажаю у чернечому святому чині. Явився-бо мені блаженний Агапіт, кажучи: "Ти обіцяв чернечий прийняти образ. Якщо обдуриш — з життям і душу стратиш". Я ж вірю, що той, хто явився мені, — святий. І якби хотів довгий час жити тут — дарував би йому Бог. Я зрозумів тоді — не бути йому й трьох днів, Бог же дав йому три місяці, і якби я сказав, що не жити йому трьох місяців, жив би три роки. Тому нині думаю, що сам захотів відійти від нас, що святий бажав Царства святих, і хоч переставив його Бог з життя тимчасового в обителі цій, та життя вічне дарував йому в Обителях Небесних. Тому ж бажаю виконати швидко наказ святого мужа цього". Це чувши від вірменина, ігумен постриг його в чернечий святий чин, настановивши досить лікаря тіл чужих, аби вправний був у лікуванні душі своєї, наслідуючи блаженного Агапіта. Той же, творячи подвиг, богоугодно життя своє перепровадив і в тому ж монастирі Печерському блаженну прийняв кончину на честь лікаря душ і тіл Господа нашого Ісуса Христа з безначальним Його Духом нині, і повсякчас, і навіки-віків. Амінь.

У той самий день пам'ять преподобного отця нашого Діонисія, ігумена Глушицького, нового чудотворця. Про нього ж у Пролозі.

Місяця червня в 2-й день

Житіє святого отця нашого Никифора Ісповідника, патріярха Царгорода

Великий поборник благочестя святий Никифор народився в Царгороді від благочестивих і богобоязливих батьків — Теодора і Євдокії. Батько його ісповідницького вінця сподобився, рани і вигнання підняв за честь святих ікон. За царювання Копронима був він у чині нотарія таємних справ царських і святі ікони благочесно шанував. Донесли на нього цареві злочестивому, що поклоняється образові Спасителя і Пречистої Богородиці і всіх святих. Цар же зразу Теодора блаженного до себе прикликав, і допитав, і довідався, що так є насправді, — довго примушував його відректися пошанування ікон. Не підкорився раб Христовий царській волі, били його жорстоко і у вигнання у град, названий Моліна, послали, і в найлютішу темницю вкинули — страждав за правовір'я. Через який час знову до Царгорода його прикликали і більше до царської єресі примушували, та залишився, як діямант, міцний у благочесті, воліючи рани і смерть прийняти, аніж церковні закони і передання Святих Отців переступити. Тому за наказом беззаконного царя всіляко й немилостиво мучили його, знову у вигнання вислали — у Нікеї в путах і великій нужді шість літ провів і перейшов до Господа на вічну у блаженному житті свободу. Дружина ж його, чесна Євдокія, всіх бід і нещасть мужа свого була причасницею — пішла за ним у вигнання і співстраждала в путах, не відлучаючись від нього ні тілом, ні духом.

Після кончини ж мужа до Царгорода повернулася і провадила дні свої богоугодно, як же годиться святій вдовиці. Син її Никифор тим часом спершу вивчав філософію, тоді у дворі царському поставили його в чині його батька. І не померла блаженна Євдокія доти, поки не побачила сина свого в чині чернечому і святительському. Подякувавши Богові, у монастир жіночий пішла, і постриглася в черниці, і, цілком Богові догодивши, переставилася до Нього в старості повній. Таких батьків плодом був той, про кого у нас слово, — Никифор блаженний, святого кореня гілка свята, від грудей матері у благочесті вихований, у добрих звичаях виріс і, на богоугодження наставлений, роки юности своєї провадив цнотливо у великій повстримності. Був же сповнений премудрости зовнішньої і внутрішньої, світської, кажу, і духовної: не лише еллінських любомудрів книги, а й Божественне Письмо знав досконало, ще ж і красномовним був ритором, а до того і всілякими чеснотами прикрашений, через що всі його любили і шанували — за розум і добре поводження.

Коли змужнів, вшанували його між царськими радниками за царювання Лева, Копронимового сина. І зберігав правовір'я посеред зловірних, іконам святим поклонявся й инших до того богомудрими приводив переконуваннями. Коли ж після смерти Лева Копронимовича був Сьомий Вселенський Святих Отців на іконоборну єресь Собор у Нікеї, за царювання Константина, Левового сина, і матері його Ірини, тоді Никифор блаженний, будучи у світському чині, багато помагав Святим Отцям як премудрий і в Божественному Письмі вельми досвідчений і як великої чесности муж: йому на соборі тому довірено було царську волю представляти і слова царські виголошувати. І виявився ще перед архиєрейством своїм ісповідником й учителем православ'я, що єретиків перемагав і соромив. І святі Отці ті хвалили і благословляли його.

Після собору того ще декілька років Никифор прожив у чині і честі світській, у радах царських. Тоді, зрозумівши, що не є корисним для душі його працювати для сповненого суєти і галасу світу, бачив-бо, що починаються в палатах між сином і матір'ю непорозуміння, — залишив сан свій чесний, всю славу суєтну зневаживши, вийшов із града і на одному осібному безмовному місці при Босфорі Тракійському оселився. Там почав для одного Бога на самоті працювати в молитвах і пості, дбаючи про спасення своє. Через якийсь час збудував церкву і ченців зібрав, влаштував монастир і сам, хоч і без