Читати книгу - "Житія Святих - Червень, Данило Туптало"

чернечого чину, по-чернечому трудився, випробовуючи себе, чи може здійснити подвиг прискорботного в чернецтві життя. І пожив так досить років, аж до царювання Никифорового. Коли святіший патріях царгородський Тарасій до Господа відійшов, вибрали на патріяршество цього блаженного Никифора, хоч і мирянина образом, але життям досконалого ченця. Прийняв він спершу чин чернечий, тоді священичий, потім, хоч і не хотів (переконав його на те цар Никифор), на престол єрарший у сам пресвітлий день святої Пасхи був возведений і прикрашав святу Церкву словом учительним і життям добродійним, виправляючи розбещених й утверджуючи праведних, єретиків же, наче вовків, виганяючи зі словесного стада.

У ті роки війна була греків з болгарами. І вийшов цар Никифор на війну, і вбитий був. Після нього настав син його Ставрикій, але й він, лише два місяці поцарювавши, помер. Після Ставрикія прийняв царство благочестивий муж Михаїл, прозваний Ранкаб, який раніше мав чин кирополатський. Його через два роки вигнав Лев Вірменин, викравши скіпетр грецького царства. Святіший Никифор послав деяких єпископів до хижака того перед коронацією його на царство з книгою православної віри, просячи, щоб, за звичаєм попередніх благочестивих царів, підписав рукою своєю, що неодмінно дотримуватиметься догм віри святої, у тій книзі записаних. Лукавий же цар, лицемірячи, показував себе на словах відданим благочестю й обіцяв підписати книгу, але не перед коронацією. "Коли, — казав, — покладений на мене буде вінець царський, тоді підпишу". І повірили лисові тому. Так підступний цар, відклавши підписання благочестивої віри, підписав таємно принесену йому від єретиків книгу, скоряючись подібним до себе хижим вовкам, а не справжнім пастирям. Потім прийшов з великою погордою і царською славою у велику церкву святої Софії, і, коли звичний чин царської коронації відбувався і святіший патріярх вінець на його недостойну голову клав, відкрив Бог святішому, яким той цар має бути: вінець царський, якого клав, став у руках патріярших наче вінець терновий і колов гостро й болісно руки архиєреєві. І пізнав святіший, що те знаменує гоніння і катування, яке має скоро бути на Церкву від того царя, і сповістив це клиру своєму із зітханням.

Наступного дня після коронації знову Никифор святий послав до царя, щоб обіцянку свою виконав — підписав правовір'я, як же і попередні благовірні царі підписували. Але той цілком відмовився, від початку порфиру царську брехнею забруднюючи. Тоді, за якийсь час, почав відкрито святі ікони ображати й озброївся не проти ворогів, які звідусіль на Грецію нападали і спустошували її, а на ікони Христові, і Пречистої Богородиці, і всіх святих і на тих, що поклоняються їм. Зібравши до себе в Царгород усіх єпископів і пресвітерів, що від служіння божественному вівтарю за якісь провини справедливо були відлучені, і в палатах царських місця їм давши, і щедрим прогодуванням, наче вепрів годованих, бо їхній бог — черево, задовольнивши, часто з ними бесідував, повчаючись у єресі іконоборній і радячись з ними, як би оновити образливу ту проти ікон догму, яку Сьомий Вселенський Собор відкинув. Аби легше їх до свого однодумства схилити, обіцяв їм віддати їхні попередні сани і більшої додати шани. Ті ж, з такої царевої до них милости горді, почали з усієї сили йому допомагати й бентежили по-катівськи церкви всіх правовірних. Обходячи навколо, ім'ям царевим збирали книги і, незліченну кількість їх до себе зібравши, розглядали разом. І коли знаходили якусь єретичну, проти ікон написану, ту, наче чесне Євангеліє, любо приймали, в себе берегли. Якщо ж котра проти іконоборної єресі була написана, ту зразу, наче мерзоту якусь, у вогонь кидали, палили. Тоді звелів цар усім єпископам грецьким зійтися на собор до Царгорода. Єпископи ж, кожен зі свого місця зрушившись і града досягнувши, приходили, за звичаєм, до святішого патріярха Никифора. Цар же велів, зразу єпископів тих взявши, до темниці вкидати. Тих, що боялися грізного гніву і погроз царських і на єдинодумство його єретичне згоджувалися, з пут і темниць звільнивши, честі удостоювати, а тих, що у правовір'ї непохитно перебували, — безчесно утісняти в ув'язненні, морити голодом і спрагою. Більшість, переконані страхом, пристали до царевого однодумства — і зміцніло вельми єретичне зборисько. І почали лжеучителі сміливо й безборонно по всіх церквах поширювати образливе своє вчення, схиляючи людей до нешанування ікон святих, справжніх же учителів православ'я з церков виганяли і кривдили. І самому святішому патріярхові, богогласній трубі, накласти мовчання і вхід у соборну церкву заборонити намагалися.

Служитель же Божий Никифор святий все, що діялося, чув і бачив і молився до Бога ненастанно зі сльозами, аби зберіг Церкву свою непорочну і пильнував стадо своє від єретиків. Прикликаючи до себе багатьох правовірних, переконував, просив, наказував, щоб не єдналися з єретикуючими, аби пильнувалися від їхнього квасу і від учення їхнього, як від укусу єхидни, щоб утікали, аби не боялися лютого того часу ані не лякалися погроз катових, що тіло убивають, а не душу. Навіть якщо з царем і весь люд за єрессю піде і мало хто при правовір'ї залишиться, нехай ті, що залишилися, не тривожаться через нечисленність свою, знаючи, що не в кількості благоволить Господь, але більше благоволить і зглянеться над одним, що боїться і тремтить перед словами Його, ніж над безліччю тих, що зневажають страх Його, як же і в Євангелії Христос говорить: "Не бійся, мале стадо, бо благоволив Отець ваш дати вам Царство".

Тоді святіший патріярх скликав до себе найвидатніших архиєреїв: Омеліяна Кизицького, Євтимія Сардийського, Йосифа Тесалонійського, Євдоксія Аморійського, Михаїла Синадського, Теофілакта Никомидійського, Петра Нікейського й инших багатьох Святих Отців, серед них же були Теодор Студит і Микита, ігумен Мідикійський, й инші правовірні мужі. З ними ж із Божественного Письма і з передання Святих Отців про честь ікон святих досить побесідувавши, пішов звечора у соборну церкву святої Софії і почав всенічну відправу, соборно молячись до Бога за примирення Церкви і визволення її від єресі. Довідався ж про те цар, стривожився вельми, бо багато людей на всенічну ту відправу в церкві зібралося. І боявся цар, щоб не набунтував патріярх людей на непокору йому: знав злочестивий, що любий патріярх людям і всі готові послухати його, хоч би й умерти за нього. Тому зразу цар вдосвіта послав до церкви до патріярха, кажучи: "Чому бентежиш людей і бунт піднімаєш на царя, що хоче мир і однодумство між усіма вчинити? Чому наставляєш безумних людей на боротьбу і хочеш міжусібною сутичкою наповнити кров'ю царствуючий град?" Святіший же патріярх відповів посланцям царевим: "Ми