Читати книгу - "Подаруй мені ніч, Аврелія Аверлі"

Розділ 5

Лук’ян
Дивлюся на Аліну і її очі наповнюються здивуванням. Вона прикривається рушником, ховаючи від мене звабливе тіло. Жадане тіло, бажане, омріяне. Зважаючи на обставини дворічної давнини, я гадав, що для неї буде краще, якщо я відмовлюся від наших стосунків і написав те кляте смс. Сподівався вона буде у безпеці й мої вороги її не знайдуть, поки я не маю змоги її захистити. Не хотів, щоб вона дізналася де насправді я пропадав.
Всі ці роки я не припиняв мріяти про неї, а коли стало відомо, що вона заміжня, хотілося одразу вбити того покидька, який насмілився запудрити їй мізки. Проте я зробив дещо краще. Аліна сама прийшла до мене й благала про допомогу. Гадав, принижу її, скористаюся нею, й забуду, викину як непотріб зі свого життя. Проте не виходить навіть попри злість. Я гніваюся на неї. Аліна швидко знайшла мені заміну, поставивши під сумнів своє кохання.
Вона щойно тремтіла під мною і… плакала. Почувався справжнім ґвалтівником, яким ніколи не був. Розумів, якщо зараз візьму її, то ніколи не поверну. З Аліною потрібно діяти тонко, хитрістю заманювати у свої тенета. Сподіваюся мені вистачить тижня, щоб вона знову у мене закохалася. Принаймні я зроблю для цього все. Суплю брови та намагаюся здаватися грізним:
— Що ти вирішила? — тисну на неї, не даю часу на роздуми.
— Але я маю ходити в університет, у мене навчання.
— Ходитимеш, проте житимеш зі мною. У мене теж робота. Я відпущу Романа і протягом тижня ти з ним не спілкуватимешся, — сподіваюся, що вона взагалі з ним не спілкуватиметься, проте тримаю це у собі. Він ще той негідник. Злякався і сам благав її про зраду. Я б ніколи не дозволив, щоб моя кохана жінка втішала іншого. Вона киває:
— Я проведу з тобою тиждень, але без інтиму.
Я радію своїй перемозі. Дівчина навіть не уявляє на що погодилася. Впевнений, вже завтра Аліна сама благатиме мене про той інтим. Я зроблю все, щоб вона знову стала моєю і душею, і тілом. На сьогодні з неї досить. Потрібно, щоб вона заспокоїлася. Я підходжу до дверей та вимикаю світло. Майже навпомацки йду до ліжка та лягаю по центру:
— Ходи до мене. Спатимеш оголена на моєму плечі.
— Ти ж казав без інтиму, — у її голосі відчувається страх.
— А його і не буде. Я нічого не казав про оголеність та поцілунки.
Чую її невдоволене сопіння. Здається щойно вона зрозуміла мій підступ. Лягає на моє плече й носа лоскоче знайомий аромат мигдалю. Аліна досі користується тим самим шампунем. Спогади накочують хвилею і я розумію, яким насправді був самотнім всі ці роки. Всі ці роки без неї. Впевненими рухами позбавляю її рушника та накриваю ковдрою. Мої долоні ковзають її спокусливим тілом, притискають до себе. Ця ніч ще те випробування. Сам собі підписав тортури. Спати з Аліною і не торкатися. Сподіваюся ця самопожертва дасть плоди й моя дівчинка повернеться до мене. Я знову завоюю її серце.
Прокидаюся від вовтузіння на ліжку. Сповіщаючи про ранок, сонце пробивається крізь штори. Аліна намагається вибратися з оберемка моїх затерплих рук. Вона різко розвертається і наші погляди зустрічаються. Дівчина хмикає й посилює натиск. Пробує вирватися з моїх рук. Я не заперечую. Відпускаю й Аліна падає на підлогу. Ледь стримую сміх. Демонстративно кладу долоню під голову та солодко потягуюся:
— Щось під ліжком загубила?
— Так, — вона різко схоплюється на ноги. Світле волосся неслухняно стирчить у різні боки, зелені очі палають злістю, а брови грізно підняті, — свою гідність. Піду пошукаю її у ванні.
Звабливо виляючи стегнами, Аліна йде, абсолютно не бентежачись своєї оголеності. Ну, і як тут вистояти, не піддавшись спокусі? Вона здається мені найкращою жінкою на світі. Навіть не так, я знаю, що вона найкраща жінка на світі. Колись, я хотів зробити їй пропозицію заміжжя, але вона була ще надто юна. Між нами вісім років різниці. А потім сталося дещо, через що я змушений був її покинути.
Тепер я маю намір стати зразковим чоловіком. Принаймні, протягом цього тижня. Встаю з ліжка та йду на кухню готувати сніданок. Швидко заварюю каву, роблю яєшню з беконом. Аліна виходить з ванни та, демонстративно ігноруючи кухню, йде до спальні. Я навмисно насміхаюся:
— Крихітко, я знаю, що ти бажаєш більшого, проте зараз у нас буде тільки сніданок. Жодних любощів. Ну, хіба ти сама попросиш. Ходи їсти.
— Не голодна, — бурчить у відповідь, виказуючи невдоволення, — і взагалі мені час на пари. А потім робота у кафе. Буду пізно.
Тягнуся та різко хапаю її за руку. Сідаю на стілець. Аліна пручається, але я силоміць вкладаю її на свої коліна.
— Е, ні, крихітко! Ми так не домовлялися. Ти виконуєш, все, що я забажаю. Я дозволив тобі відвідувати пари, але робота — це вже занадто. Поки ти зі мною, то не працюватимеш, візьми відпустку, а краще взагалі звільнися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍