Читати книгу - "Загадка чаклунського імені, Vasyl Shyrman"

Поїздка

Ви не уявляєте, яке це блаженство — смакувати каву на терасі з видом на океан. Щоранку, незалежно від погоди, це для мене справжній ритуал. Малеча, як завжди, бігала біля будинку, рила ями, шукала коріння чи ганялася за Тором.

Тор — наш веселий вівчар, якого завжди супроводжують дві старші німецькі вівчарки — Далора і Бель. Вони ровесники, і це робить їх справжньою, хоч і трохи дивакуватою, зграєю. Поганяти чайок чи вирити величезну яму на пляжі — для них розвага на весь день, поки хвилі за ніч не зітруть сліди їхньої праці.

А тим часом коти — Фрей та його подруги Хель і Сіф — грілися на сонечку поруч із нами. Всі троє — уособлення майже скандинавського пантеону! Це був чудовий ранок, і день обіцяв бути таким самим, попри хмари, що поволі насувалися з боку океану.

— Ти завтра їдеш? — запитала Бестер, злегка нахилившись до мене. — Скільки тебе не буде?

— Увечері поселюся в готелі, вдень проведу презентацію і вночі повернуся.

— Пізно? — В її голосі пролунала легка тривога.

— Бест, всього три години дороги, і на нашій "Джимні", до того ж порожньою трасою! Не хвилюйся.

— Просто коли тебе немає вдома, мені стає якось незатишно. — Вона нахмурилася, і я мимоволі обійняв її, поцілувавши в шию.

— Гаразд, обіцяю повернутися якнайшвидше. Та й знаєш, невеликий конверт з готівкою — це приємний бонус за добу поза домом.

— Погоджуюсь, але я вже за тобою сумую.

— Я теж, Бест.

Наступного дня після обіду я вирушив до сусіднього містечка, що знаходилося за двісті миль від нашого будинку. Готель забронював Прісман, і я без проблем його знайшов. Як тільки поселився, одразу зателефонував йому, і ми домовилися зустрітися наступного ранку за сніданком, щоб обговорити деякі деталі перед презентацією в книгарні. Щойно моя голова торкнулася подушки, я миттєво заснув: три години дороги виявилися неабияким випробуванням для мого віку.

— Любий мій Бофін! Я купив тобі каву! Ти ж не проти? — ранок зустрів мене привітанням Прісмана.

— Доброго ранку, містере Прісмане! — відповів я, пригубивши каву й вдихаючи її аромат. — Звичайно, не проти.

Ми сіли за столик у маленькому кафе в історичному центрі містечка. Єдине, чого бракувало, — це краєвиду на океан, але настрій від цього не псувався. Прісман з лукавою посмішкою спостерігав, як я потягнувся до кави, чекаючи, поки я трохи прокинуся й стану здатним слухати його.

Працюючи разом уже три роки, ми встигли навчитись розуміти один одного без слів. Прісман, хоч і був видавцем, мав неабиякий хист до магії та окультизму, і його досвід значно полегшував співпрацю. Він вловлював мої думки, що називається, "на льоту", і розумів, як керувати такими, як я.

— Отже, що ти задумав? Кажи вже!

— Послухай, любий мій Бофін, — почав він, поглядаючи на мене поверх окулярів, — твоя нова книга з прикладної магії має вийти ще більшим тиражем, ніж попередні. Але цього разу я хочу зробити все ідеально, щоб уникнути будь-яких ризиків. Я підібрав шістьох людей, які будуть тобі допомагати. Це різні за характером, але дуже зацікавлені у магії читачі. Щомісяця ти читатимеш їм по розділу, і ви разом будете обговорювати його.

Я мовчки слухав, намагаючись уявити, як це все виглядатиме.

— Це дасть тобі змогу покращити текст і підтримувати ритм написання — один місяць, один розділ. Мені ж це допоможе краще зрозуміти зміст, переглядаючи відеозаписи ваших зустрічей. І, що важливо, за це ти отримуватимеш гроші. Ну, як тобі така пропозиція?

— В мене є вибір? — спитав я, саркастично піднявши брову.

— Любий мій Бофін, — лагідно відповів Прісман, — ти ж читав договір, пункт...

— Зрозумів, вибору немає! Вірно?

— Абсолютно вірно! Але ж хіба це так погано?

— Я не казав, що погано, — зітхнув я, — принаймні тепер зрозуміло, звідки аванс на цю книгу.

— Бофіне, — продовжив Прісман, підморгнувши, — я провів ретельне дослідження ринку. Твої книги не лише мають попит, але й сприймаються читачами з величезною цікавістю. І, повір, для мене важливо не тільки те, що ти написав, але й те, що ще зможеш створити. Я бачу в тобі талант, що далеко не кожен має, тож просто так від мене не відкараскаєшся.

Я усміхнувся — його слова були приємними, навіть якщо приховували певну долю вимогливості.

— Містер Прісмане, ви тільки що зробили мені цілу купу компліментів, але за ними, як я розумію, ховається нелегка праця.

— Ну, — кивнув він, — добре, що ти це розумієш. Буде нелегко, але водночас цікаво. Розумієш, мій любий Бофін, у мене вже за плечима восьмий десяток. Часу лишилось небагато, та й у тебе не те щоб молодість попереду.

— Згоден, містере Прісмане, — усміхнувся я. — Ми з тобою обидва вже досить близько до горизонту.

— От і чудово! Я радий, що ми порозумілися, — сказав він, і ми обоє знову втупилися у свої чашки кави, кожен занурений у власні думки про майбутнє, якого, здається, обоє чекали з цікавістю.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍