Читати книгу - "Загадка чаклунського імені, Vasyl Shyrman"

Перша зустріч

Містечко розташовувалося поблизу океану, славлячись гарними пляжами та затишними готелями, які приносили чималий прибуток. Численні кафе та ресторани не відставали в цьому плані. Тут переважала тепла погода протягом дев'яти місяців, а лагуна біля міста забезпечувала спокійні хвилі океану. В передмісті також був яхтовий порт, який, як ви розумієте, теж не був безкоштовним.

Місто процвітало завдяки туризму, і на вулицях діяли безліч бакалійних та сувенірних крамниць. Увечері тут панувала галаслива й весела атмосфера. Особливою гордістю ставала велика і незвичайна книгарня в самому центрі міста, що належала містеру Прісману і мала назву "Книжковий клуб". Для маленького містечка це була справжня знахідка — величезний магазин, який можна порівняти з середнім супермаркетом у великому місті.

Можливо, вам здається, що в курортному містечку книгарня не може бути прибутковою, але містер Прісман мав зовсім іншу думку. Здається, торгівля у книгарні процвітала й приносила значний дохід. І не забувайте, що це була мережа книгарень по всій країні та навіть за кордоном, а також видавництво “Прісман і Ко”.

Щоб ви зрозуміли масштаб книгарні та її можливості, зазирнімо всередину. Як тільки ви потрапляєте до вестибюля, виникає враження, що ви опинилися в старовинному англійському клубі, обшитому червоним деревом — від стін до стелі.

Головна умова тут — читання, як у бібліотеці. Спочатку потрібно вибрати книгу, у чому вам охоче допоможуть привітні молоді співробітники. Сплативши за книгу, ви отримуєте перепустку до різних куточків цього чудового місця. Тут є кімната для куріння, де вам можуть налити будь-який напій — від води до віскі. Є також кафе, ресторан, готель, численні мінімагазини та затишні куточки, де ви можете усамітнитися з улюбленою книгою.

На верхньому поверсі розташовані панорамні кімнати з бібліотеками, де ідеальна звукоізоляція сприяє спокійному читанню та умиротворенню. Тут є великі та малі зали для читання вголос та презентацій авторів.

Одним словом, не втомлюватиму вас описами — приїжджайте самі і переконайтеся! Краще один раз побачити, ніж сто разів почути.

Містер Прісман зробив ставку на покоління п’ятдесят плюс, людей, які віддають перевагу спокійному вечору з книгою після пляжу, ніж гучним вечіркам та пиятикам, хоча й це в місті також є. Багато хто приїжджає сюди лише заради книгарні, адже тут можна не тільки купити, але й замовити рідкісні книги, а також відвідати презентації відомих авторів.

У цьому місті нерідко можна побачити відомих письменників, сценаристів, критиків та майже весь видавничий бомонд. Якщо ти проводиш презентацію своєї книги тут, це вважається справжнім щасливим лотерейним білетом.

Коли я зайшов до "Книжкового клубу", біля стійки стояв містер Прісман і спілкувався з хлопцем в уніформі магазину.

— Вітаю, — сказав я.

— О! Мій любий Бофін! Познайомся, це Венор. Він раз на місяць записуватиме ваші зустрічі та допомагатиме їх проводити.

— Це дуже люб'язно з вашого боку, містере Прісман!

— І ви теж люб’язні, мій Бофін!

Ми пройшли до невеликої кімнати з великим вікном і видом на океан. У кімнаті вже було шість осіб: три жінки та троє чоловіків, яких містер Прісман представив нам.

— Міс Енджел Фейч — доктор теології, прекрасна жінка, що знає все про релігію і Бога. Міс Літел Рейсеч — медіум і антрополог, яка вивчає міфологію скандинавських народів і знає все, що відомо про руни. Містер Герман Пірнет — лікар, хірург, доктор медицини, мій давній друг, поліглот і майстерний ерудит. Містер Вольс Фіндер — окультист, нагваль, знавець Кастанеди, сталкер, кандидат філософських наук, знавець Мексики та її культури. Місис Люсі Дабс — мій головний редактор видавництва, права рука, а її швидкість читання досі мене дивує. Вона також володіє Таро, якщо раптом це знадобиться. Містер Менфіс Пактісон — маг, окультист, професор історії. Якщо ви хочете дізнатися про Кабалу і сефіротичну магію, то це до нього. І нарешті, містер Бофін — маг, окультист, письменник, дослідник магії, шукач правди і той, заради кого ми всі сьогодні тут, а точніше, заради його майбутньої книги "Прикладна магія", у написанні якої, сподіваюся, ми всі допоможемо й, можливо, навіть візьмемо участь. Отже, мій любий Бофін, це ваш "Клуб окультиста", і вам слово.

Якщо чесно, я був, як би це сказати м’якше, — збентежений. Але містер Прісман пішов, а я залишився віч-на-віч з цими "монстрами" науки, розгублений і спантеличений. Усі мовчки дивилися на мене, наче вичікуючи команди, коли мене можна зжерти. Мені нічого не залишалося, як спробувати вижити серед цих крокодилів знання.

Віднайшовши самовладання, я вирішив просто почати. Попросивши Венора зробити ксерокопії чернеток першого розділу в кількості учасників, я почав розповідати про ідею самої книги та цілі, які я поставив перед собою. Трохи імпровізуючи, я намагався врахувати всіх цих світил, з якими, як мені здавалося, мав співпрацювати.

Усі уважно слухали, не перебиваючи, і кожен щось писав чи робив позначки. Вирази їхніх облич були серйозними й зосередженими. Я не побачив жодної краплі передумов до того, що моя уява вже намалювала. Після запанувала мовчанка, і всі зосереджено читали мої копії рукопису. Я з трепетом спостерігав за їхніми очима, що бігали по тексту, а потім про себе "махнув рукою" і подумав: чорт візьми, що буде, те й буде. Принаймні це буде непогана подорож. Мабуть, мій розум погодився з цим аргументом і заспокоївся, тому я почав розглядати вид з вікна.

Дивився я недовго. Місис Люсі Дабс закінчила читання і поглянула на мене через великі окуляри в рожевій оправі. "Та чи читала вона взагалі?", — запитав я про себе. У відповідь вона злегка посміхнулася, немов зрозумівши, про що я думаю. Ми чекали на інших, розглядаючи один одного й обмінюючись, як мені здалося, думками.

Місис Люсі Дабс виглядала худорлявою, її вік було важко визначити, але це явно не дівочий вік. Сірий літній костюм облягав її фігуру і виглядав досить вишукано. Також вона носила рожеву косинку на шиї, що відповідала кольору окулярів, та туфлі з гострими носками того ж відтінку. Її волосся, злегка русяве, спадало локонами на плечі, які вона ненароком кокетливо поправляла. Рожевий манікюр з гострою заточкою й маленькі сережки у вигляді кілець додавали їй вишукану строгість і жіночність. Вона оцінила мене поглядом і зрозуміла, що я помітив деталі її аксесуарів, що їй явно сподобалося. Я припустив, що вона не збирається мене "з'їдати", але й не заважатиме мені розчленовуватися.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍