Читати книгу - "СапфІр, Arachne "

Думки про неї ставали дедалі особистішими. У його уяві її образ вимальовувався крізь незрозумілі обриси, ніби в тумані, але що більше він намагався зібрати шматочки головоломки, то більше в'язав у неясності. Він уже знав про її холодний, майже байдужий погляд на ті рідкісні фото, де її можна було побачити поруч із братом. Її зовнішність — тонкі риси, витончене обличчя і, як казали, очі кольору морської води, що навіювало думки про її потайливу, непередбачувану природу.

Антуан відчував, що його не так просто залучити до справи простими фактами чи мотивами, але тут було щось більше. Еліза була немов привабливий символ прихованого світу, в якому сплелися і втратили ясність чорне та біле, правда і брехня. Хтось хотів залишити її в тіні, можливо, сам Віктор Дюваль, захищаючи сестру чи її таємниці. І Антуану все більше подобалося. Приховане завжди манило його, а загадки були для нього наче дихання.

Він перевів погляд на чорний екран комп'ютера, що поринув у сплячий режим. Знову натиснув на клавіатуру, повернувшись до світла монітора, ніби пробуджуючи його, і подумки пообіцяв собі: він знайде не тільки "Сапфір". Тепер його метою стало зрозуміти, хто така Еліза Дюваль, і що ховається за її мовчазною тінню.

Перше світло ранку пробивалося крізь вікна, фарбуючи кімнату м'яким сірим відтінком. Антуан, відчуваючи втому, але сповнений рішучості, підвівся з крісла. Нескінченні пошуки, нічні роздуми — все це підводило його до моменту, коли загадки почнуть поступово відкриватися. Сьогодні на нього чекала зустріч, і він знав, що кожна деталь може мати значення.

Він пройшов у ванну, хлюпнувши холодної води на обличчя, приводячи себе в порядок. У його роботі зовнішній вигляд був важливий, особливо якщо треба було зустрічатися з людьми, пов'язаними зі світом багатства та влади. Витираючи рушником, Антуан миттю глянув на себе в дзеркало. Легка щетина, втома в очах і зосереджений вираз обличчя — ночі, як ця, залишали свій відбиток. Але це не бентежило його: навпаки, він мав почуття, що він наближається до чогось дійсно важливого.

Він вибрав темно-сірий костюм, гладкий і трохи потертий, — не найновіший, але й не викликає. Йому подобалося залишатися непомітним, бути немов у тіні. Пара тугих манжет на рукавах сорочки, чорний шкіряний ремінь та звичні, трохи поношені шкіряні туфлі завершили його образ. Він мав бути готовим до будь-якого повороту подій, і його екіпірування завжди було продумане з цією метою.

Перш ніж піти, він ще раз глянув на екран телефону, перевіряючи адресу зустрічі. "Кафе 'Шерше', 9 ранку." Час наближався, і хвилювання поєднувалося зі звичною зосередженістю. Він упіймав себе на тому, що думка про жінку, чиє обличчя досі залишалося в тіні, викликає в ньому дивне почуття – суміш цікавості та передчуття.

Антуан узяв ключі, одягнувши довге пальто, яке ніби доповнювало його образ людини, яку важко помітити в натовпі, але складно забути, якщо його помітиш. Зачинивши двері, він спустився на вулицю, де ранковий Париж починав прокидатися. Місто було ще напівпорожнім, сповненим тишею і свіжістю нового дня.

На вулиці відчувався легкий ранковий вітерець, наче місто теж збиралося разом з ним, готуючись до нових таємниць та зустрічей. Антуан глибоко вдихнув це повітря — суміш кави, свіжого хліба і вологої ранкової прохолоди, — і рушив у бік кафе. Йому залишалося кілька хвилин до зустрічі, і він відчував: сьогодні розпочнеться щось нове, а можливо, й небезпечне.