Читати книгу - "Афера на двох, Ірен Кларк"

— О, звісно! — саркастично вигукнула Ліна. — Я так мріяла вийти за людину, яка купує все, що хоче, включаючи… ну, мене.

 

Я нахмурився, не до кінця розуміючи, але загальний сенс уловив.

 

— Тебе… продали?

 

Вона кивнула.

 

— Скажімо так, мій батько має серйозні борги. А мій «наречений»—чудовий спосіб ці борги закрити.

 

Настала тиша. Тільки Макс порушив її своїм питанням:

 

— То тебе все-таки вкрали чи ні?

 

Ліна засміялася, але в її сміху не було веселощів.

 

— Мене тримали в домі як королеву в золотій клітці. Без права виходу, без права голосу. Ідеальна наречена.

 

Я зрозумів не все, але достатньо, щоб збагнути: вона жила в пастці.

 

— І тому ти… утікла? — уточнив Нік.

 

— В день весілля. — Ліна кивнула. — Дуже кінематографічно, правда?

 

— Угу… Дуже. — промимрив я.

 

— І як саме? — Інга зацікавлено нахилилася вперед.

 

Ліна витримала паузу, а потім, глянувши на мене, лукаво всміхнулася:

 

— О, це була ціла спецоперація. Побігла до воріт, перескочила через паркан, пробігла кілька вулиць, потім, як у справжньому бойовику, виявила тебе, застрибнула в машину й… я тут.

 

Я закашлявся від кави.

 

— Це не… не… бойовик! Це… Це…

 

— Комедія? — підказав Кирило.

 

— Так! Комедія! — я розвів руками. — Я не герой, я просто… просто їхав!

 

Ліна хмикнула.

 

— Але ти ж мене не вигнав?

 

Я відкрив рота, щоб заперечити… і закрив. Бо справді—не вигнав.

 

Настала тиша, яку порушив знову Макс:

 

— А тебе будуть шукати?

 

Ліна подивилася на нього, потім на мене, і кивнула.

 

— Будуть. Але я не збираюся просто чекати.

 

І в її очах з’явився блиск, від якого мене трохи кинуло в холодний піт.