Читати книгу - "Випадковий свідок, Мерайя Д Рок"

Розділ 5

                Він побачив Аннет по телевізору. Випадково натрапив на місцевий телеканал, коли бездумно тиснув на кнопки пульту. Вона була на екрані, і він пропав.

                Він вважав, що це жалюгідно – закохатися у жінку, яку ніколи не зустрічав. Яку бачив лише на екрані телевізора. Це віддає якимось дитячим фанатизмом, юнацьким романтизмом, навіть збоченням. Так він думав, коли стикався з фанатами будь-чого. А потім темні очі Аннет поглянули, здавалося, просто на нього, вона ледь помітно посміхнулася, схилила голову до плеча… І він пропав.

                Але яка іронія долі! Він закохався в жінку з телевізора!

                О, він боровся з цим небажаним почуттям. Боровся вперто, методично. Так, як звик боротися з будь-чим, що перешкоджало його планам. Він завжди так робив, адже ніщо і ніхто більше не матиме над ним влади!

                Та колись він почув одну фразу, прислів’я або щось подібне. «Хочеш насмішити Бога – розкажи йому про свої плани». Так, здається…

                В його плани ніяк не вписувалася Аннет Мейнсфілд і хворобливе кохання до її образу, мрії про неї, сни…

                Сни були найстрашнішим його випробуванням… Уві сні вони завжди були разом, і Аннет називала його ім’я, ледь помітно посміхаючись. Так, як посміхалася тоді, коли він віддав їй своє серце, свою душу і своє життя. Уві сні у них була сім’я: справжня родина, двійко дітей і величезний золотавий ретривер Чак. Чомусь він не міг запам’ятати імена дітей, що були у його сні, але кличка собаки закарбувалася в його пам’яті.

                Він хотів би ніколи не прокидатися, аби лиш солодке марево його снів було неперервним. Аби лиш не повертатися в сіру буденність, де між ним і Аннет було безліч миль – цілих два штати!

                Він сам не зчувся, як обрав переїзд до неї, як єдиний спосіб втамувати цю нестримну тягу, природи якої він не розумів. Він ненавидів себе, але зібрав речі, продав будинок і перевівся в Девілс-Крік. Край світу, глушина – в його розумінні. Але він покинув усе і переїхав в це богом забуте містечко в примарній надії стати частиною її життя.

                Жалюгідно… Він знав, що він жалюгідний. Невже така жінка, як Аннет, зверне свою увагу на такого, як він? Ні, звісно ні! Але перспектива бути поряд із неї, ходити одними вулицями, дихати одним повітрям…

                Він, нарешті, зрозумів, чому фанатки їдуть за своїми кумирами в іншу країну, годинами стирчать під дощем чи снігом, витрачають захмарні кошти, аби лиш на мить наблизитися до об’єкта свого поклоніння. Думка про те, що вони, можливо, якось зустрінуться в супермаркеті чи біля кафе тримала його душевну рівновагу.

                Але в Девілс-Крік не було супермаркету. Було кілька крихітних крамничок. Кафе теж не було – за годину їзди трасою був Гранд-Форкс. І, схоже, Аннет воліла проводити свій час на студії, повертаючись додому о сьомій сорок п’ять, щодня – окрім п’ятниці.

                У п’ятницю Аннет поверталася не сама. І значно пізніше, близько півночі. Вона відкривала двері і проводила в квартиру чоловіка. Вмикала світло, наче боялася темряви, і разом із ним прямувала до спальні.

                Він знав це, бо спромігся винайняти квартиру в домі навпроти. Так смішно… в такій глухомані були багатоквартирні будинки. І навіть п’ятиповерхові! Дивовижа, та він зрадів цим дивним, ніби куцим, багатоповерхівкам, наче рідним.

                Він зумів загубитися в цих невеличких квартирках крихітного містечка. Ненависть до себе давно вже змінилася прийняттям своєї долі. Він закоханий у провінційну телезірку, і проживає життя, спостерігаючи за нею з вікна своєї квартири.

                Аннет не завішувала штори. Навіщо? Хто спостерігатиме за нею в цьому місці? Хоча часом він майже вірив, що вона відчуває його погляд, і тому так тоскно дивиться в темряву за своїм вікном.

                ***

                Він часом думав: як би добре було наважитися і підійти до неї вранці, коли вона прогріває своє авто. Просто привітатися. Сказати щось неважливе, малозначуще. Наприклад: «Ми сусіди, до речі. Я живу в тому домі». Або запитати в неї, де тут можна купити смачні тістечка. Що завгодно, аби лиш почати розмову. Він навіть кілька разів виходив з дому, аби зіткнутися з нею. Але не зумів побороти хвилювання.

                Він запевняв себе, що наступного разу обов’язково заговорить до неї. Він зможе перебороти свій ступор. Він завжди все переборював. Невже не зможе перебороти самого себе. Але дні йшли, а він так і не зумів сказати їй хоча би слово…

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍