Читати книгу - "Чародій, НМ"

Але коли Джон відчув, що його тіло повністю занурюється у темну безодню, щось змінилося. Щось відрізнялося від того, що він чекав. Вода не була такою холодною, не такою обтяжливою. Вона не тягнула його до дна з тією силою, з якою він її уявляв. Ні, це була інша сила, щось невидиме, що заспокоювало його, але водночас тягло в глибину, не залишаючи йому можливості для повернення.

І тут, у найглибшій темряві, він почув її знову — не голос Мері, а щось інше. Глибокий, зловісний голос, який не належав їй.

— "Ти не в тому місці, Джон. І не з тією людиною."

Його серце на мить сповільнилося. Це не була Мері. Це була інша сутність, темна, потужна. І вона була з ним. Вода навколо нього почала змінюватися, ставати густою, немов чорне мастило. Темрява стиснула його тіло, і Джон відчув, як кожен порух став важчим. Ніби сама реальність почала стискатися, змінюючи своє обличчя.

— "Ти думав, що втечеш, Джон? Що помреш і знову знайдеш її?" — продовжував той голос, що долинав з глибин темряви. — "Ти не розумієш, що зробив. Ти віддав свою душу за щось, чого не можеш побачити."

Джон відчайдушно намагався повернутися, але вода навколо нього була вже не просто холодною. Вона затискала його, мов безжальна пастка. Руки, що колись були впевнені в своїх силах, тепер не могли вибратися. І він відчув, як всередині нього починає гаснути все, що залишалося від його надії.

— "Мері…" — прошепотів він, але вже без тієї впевненості, яка була до цього. Він розумів, що щось пішло не так. Вона не могла бути тут. Вона була частиною того світу, який тепер почав поглинати його.

І раптом, на межі його свідомості, він зрозумів. Те, що він зробив — це не було спасінням. Це була спроба втекти від реальності, від самого себе. Втеча від світу, де він не міг повернути її, де він не зміг би зупинити те зло, що її забрало.

В темряві перед ним виник образ Мері. Але це вже не була та сама Мері, яку він пам'ятав. Її очі були порожніми, її вигляд — розмитим, немов тінь, що ніколи не мала права існувати в цьому світі.

— "Ти хочеш бути зі мною?" — запитала вона холодним голосом, що не належав їй. — "Але чи варто це того, Джон? Ти втопився, але не знайшов того, що шукав."

Джон відчув, як його свідомість почала розчинятися, але перед тим, як його розум остаточно занурився в безодню, він зрозумів одну річ: він помилився. Не можна втекти від темряви, не можна тікати від болю, не можна ховатися від минулого. І Мері, яку він так любив, була лише частиною цього великого пекла, що він сам створив для себе.

І в останній момент, перед тим як його розум поглинув темний безкрайній простір, він розпізнав справжній голос. Це був не той, кого він шукав. Це був він сам — він і тільки він. І тепер він зрозумів, що лише сам може вирватися з цієї пастки, якщо знайде в собі сили.

Але було вже пізно.