Читати книгу - "Як зруйнувати Америку за три прості кроки, Бенджамін Аарон Шапіро"

Мудрі державні мужі, вони були свідомі того, як процвітання й добробут плодять тиранів, тому встановили ці великі самоочевидні істини з тим, щоб у далекому майбутньому, якщо якась людина, група чи прошарок стануть проповідувати, ніби ніхто, крім багатих або білих людей не має права на життя, свободу і прагнення щастя, то інші мали б змогу знову пригадати Декларацію незалежності й набратися мужності відновити битву, як починали її батьки; свідомі того, що істина, справедливість, милосердя і всі людські й християнські чесноти не можуть бути стерті з лиця землі; свідомі того, що ніхто й ніколи не сміє обмежити й стримати принципи, на яких зводиться величний храм свободи.

Понад століття по тому Мартін Лютер Кінг побачив у Декларації незалежності «вексель», за яким ще треба буде сплатити. Біля підніжжя пам’ятника Лінкольну — президентові, який загинув, прагнучи втілити Декларацію, — доктор Кінг закликав завершити його справу. «Цей вексель є обіцянкою всім людям — чорним так само, як і білим, — гарантії невідчужуваного права на життя, свободу і прагнення щастя! — проголосив Кінг. — Я маю мрію, що одного дня ця нація повстане і втілить у життя істинний сенс цього кредо: “Ми вважаємо за самоочевидні істини, що всіх людей створено рівними”».

Ці слова не були якимись принципово новими — і їхні автори не мали на меті сказати щось нове. Натомість вони бажали втілити древні істини — ті, що мали коріння в античній філософії, в юдейсько-християнських та англійській традиціях. Як написав Томас Джефферсон у травні 1825 року — за рік до своєї смерті, мета була у втіленні вічних ідеалів: «Не винайти нові принципи або нові аргументи, яких ніхто не знав до нас, не промовити вголос те, чого ніхто не казав до нас, а поставити перед людством прямий погляд на предмет, сформульований так просто й міцно, щоб завоювати згоду людей і виправдати той незалежний стан, який ми були змушені прийняти». Декларація незалежності мала на меті «висловити американську думку», синтезувати «відчуття сучасності», взяті з тодішньої літератури і з «книжок, які містять першооснови публічних прав (Арістотеля, Цицерона, Лока, Сіднея).

То чим саме було це «висловлення американської думки»? І чому вона залишається актуальною донині?

Філософія Сполучених Штатів сформувалася навколо трьох головних принципів, які записані в Декларації незалежності: на реальності природного права на життя, свободу і прагнення щастя, що існували до будь-яких урядів; на рівності всіх людей перед законом; на уявленні про те, що всі уряди встановлюються тільки для захисту цих одвічних прав і рівності всіх перед законом.

Філософія Декларації незалежності залишається ідеологічним клеєм, який нас усіх тримає. Без неї, як показала Громадянська війна, ми розпадаємося. Це філософія високих ідеалів — можливо, недосяжних, але вічних. Полишити їх ми можемо тільки на власний ризик.

Ми маємо особисті природні права

Декларація незалежності стверджує, що права є самоочевидними і кожна особа наділена цими правами від природи і від Бога. Але чим є наші права і як нам їх пізнати? Навіщо взагалі людській істоті права?

Ці запитання, як ми невдовзі побачимо, дотепер лишаються відкритими. Навколо них і обертаються нинішні політичні конфлікти. Дехто вважає, що права походять від уряду, отже, уряд має владу відбирати права. Інші наполягають на тому, що права є лише утилітарним конструктом, — і це зручний спосіб мислити про «те, що інші повинні робити для нас», утім його можна відкинути, якщо інтереси багатьох переважають інтереси меншості.

Однак батьки-засновники свою віру в права вміщували в рамки природних прав. Чому? Тому що права, які походять із самої людської натури, правами не є: це привілеї, позбутися яких можна в будь-яку мить. Права, що випливають із вищого джерела, направду невідчужувані: їх не можна віддати, забрати, на них не можна зазіхнути, бо їхнє походження вище від самої влади.

Така філософія в готовому вигляді не склалася в умах засновників. Вона має давню і багату історію. Ідея природного права народилася зі вчення про природний закон. Філософія природного закону має коріння у двох традиціях, які поступово злилися, давши систему вірувань батьків-засновників: у юдейсько-християнській моралі («Єрусалимі») та античній філософії («Афінах»). Юдейсько-християнська мораль наділяє людську істоту невіддільною від неї цінністю: твердження про рівність усіх людей у Біблії (Буття 1:27) дало родючий ґрунт для базової критики кастових систем: «І сотворив Бог людину на свій образ; на Божий образ сотворив її; чоловіком і жінкою сотворив їх». Це твердження прямо суперечило поняттям інших древніх цивілізацій, які наділяли божественним образом тільки своїх проводирів.

Тим часом грецька філософія вчила, що людину у світі живого виокремлює її здатність мислити. Людські істоти, на думку давніх греків, від природи не податливі й мінливі. Природа створила нас здатними послуговуватися розумом: саме ця властивість відрізняє нас від тварин. Платон вважав, що метою людської душі є «піклуватися, правити, радитись». Арістотель писав: «призначення людини — діяльність душі, узгоджена з розумом».

З поєднання ключового юдейсько-християнського положення — про вроджену цінність людини — і античного твердження про те, що людину вирізняє здатність розумувати, народилася концепція природного закону. Філософські вчення Єрусалима і Афін стали полюсами цивілізації Заходу: подеколи перемагав Єрусалим, в інші часи — Афіни. Багато століть поспіль і Єрусалим, і Афіни насправді вели цивілізацію в одному напрямку. Відродження античної думки на початку II тисячоліття н. е. на християнському Заході спричинило вибух у галузі освіти, зокрема в університетах, утримуваних католицькою церквою. Знаменитий богослов Гуґо Сен-Вікторський (1096–1141 р. н. е.) писав: «Вивчайте все: згодом ви побачите, що немає нічого надмірного». Тома Аквінський (1225–1274) пояснював: «Помилка в [науці про творіння] веде до хибного уявлення про Бога». Релігійний конфлікт не затьмарив привабливість природного закону — навпаки, він його «дошліфував», зробивши основою універсалізму, якого бракувало релігійним сектам. Не дивно, що Гуґо Ґроцій, відомий філософ і правознавець, звернувся до природного закону після закінчення варварської Тридцятирічної війни, коли укладений Вестфальський мир докорінно змінив порядок у Європі; Ґроцій вихваляв «диктат праведного міркування, який вказує, що дія, залежно від того, чи перебуває вона у відповідності до раціональної натури, чи ні, має в собі якість моральної ницості або моральної необхідності; і, як наслідок, така дія є або забороненою, або наказуваною творцем природи, Богом».

Міркування щодо природного закону привели до розроблення поняття природного права. Якщо в людської істоти є природа і якщо такою природою є розум, то людина має право послуговуватися своїм розумом — і своєю волею,