Читати книгу - "В пошуках себе , Альбіна"

Мрії, що виливаються через рядки

Кожен новий день здавався Алі іншою можливістю. Вона прокидалася, і хоча все ще не мала чіткого плану, в її серці було більше впевненості, ніж будь-коли. Немає "правильного шляху", і вона це зрозуміла. Але був її шлях — той, на якому їй не треба грати чужі ролі.

Вона взяла свій ноутбук і вперше відкрила новий документ. Почала писати. Перші рядки не були ідеальними, вони не були навіть чіткими. Але вона не намагалася нікого здивувати. Це була її історія. І це був її спосіб знайти себе через слово.

Слова падали на екран, як краплі дощу на вікно. Не завжди з першого разу, не завжди вірно, але з кожним реченням вона відчувала, як зміцнюється її внутрішній голос. Той самий, який так довго вона намагалася заглушити.

Всі ці думки, які вона зберігала в собі, всі ті емоції, які вона не могла виразити голосом, тепер розцвітали на сторінках. І навіть якщо це були лише невеликі замітки або уривки, для неї це стало чимось більшим. Можливо, це була її справжня мова. Можливо, саме через слова вона й знаходила свою сутність.

Вона не чекала на величезний прорив. Вона просто писала. Щоранку. Вільно. Лише для себе.

Це давало їй відчуття внутрішнього спокою. Такого, як коли ти сидиш в кав'ярні і смакуєш свою улюблену чашку еспресо, коли все навколо шумить, але ти в тиші.

В її думках з'явився новий план — почати писати короткі розповіді, маленькі романи, наповнені її емоціями, її переживаннями, її світом. Не для того, щоб стати знаменитою, а для того, щоб дати вихід тому, що накопичилось. І навіть якщо ніхто не прочитає — це буде її власне відкриття.

Її хлопець помітив це. Він завжди був поруч, підтримуючи її, коли вона сумнівалась. Він бачив, як важливо для неї було це заняття, навіть якщо воно було ще на етапі становлення.

— Ти багато пишеш, — сказав він одного разу, коли сиділи на кухні.

— Я не знаю, чи це буде варте чогось. Але мені це дає спокій. І я вірю, що з часом це знайде свою аудиторію.

— Ти вже знайшла свою аудиторію, — він усміхнувся, — це ти сама.

Аля подивилась на нього. У його словах не було спроби переконати її чи зробити її життя простішим. Це було просто твердження, що вона вже знайшла своє місце. І це місце — тут і зараз.

Вона знала, що це тільки початок. І якщо навіть шлях буде довгим і складним, вона більше не буде боятися. Вона готова вчитися, пробувати і, головне, бути собою.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍