Читати книгу - "Колекціонер спогадів, Віталій Механік"

3 Нервовий клієнт

– Там до вас, – огрядна Ганна загородила вихід. – Нервовий клієнт. Метушливий. За стелаж хапався, дико озирався.

Семен Якович зиркнув на годинник:

– Вилетіло з голови. Це за домовленістю.

Демид, спершись спиною об підвіконня, повільно поринав у солодке забуття.

– Не спати! – гримнув Бурковець. – Вмийся холодною водою!

– Ви самі говорили про відпочинок, – ображено засопів юнак.

– Відпочинок, а не сон. Це різні речі.

– Тоді я з вами.

– Добре. Подивися книжки. Там є багато раритетних видань. Поки буду зайнятий, з книгарні ні ногою. Потім обговоримо деякі нюанси твого злочину. Гаразд?

– Вам справді цікаво, що я накоїв?

– Треба знати, за які гріхи на тебе полюють слуги Бора.

– Кого? – розгублено перепитав Демид, намагаючись інтуїтивно докопатися до суті.

У Семена Яковича обмаль часу для пояснень.

Демиду кортіло глянути на книги й нервового клієнта. Мабуть, натрапив на рідкісне видання й тремтів у лихоманці від думки про втрату через обмежені кошти. З колекціонерами таке буває. Вони готові останні штани закласти, аби мати раритет.

Юнак зупинився біля зачиненої шафи. Крізь скло нібито роздивлявся корінці старовинних книг, а очі мимоволі скошував у бік стола, за яким Семен домовлявся з худим гнучким чоловіком у білій кепці, сорочці кремового кольору й світло-сірих бавовняних штанах. Клієнт стояв спиною до юнака. Видно лише великі вуха й рідке попелясте волосся.

– … завдаток я записав, – тихо говорив Бурковець. – Ви даремно хвилювалися. В мене, як в аптеці, все перевірено й продубльовано.

– Мене хвилює якість. Знаєте, не кожного дня про подібне чуєш. Я розумію, технології розвиваються, світ міняється. але, чесно кажучи, сумніваюся.

– Ви дізналися від надійних свідків, – заперечив Семен Якович. – Випадкові люди до мене не потрапляють. Ви підписували зобов’язання про зберігання таємниці?

– Так, – голова клієнта покірно схилилася, – але хіба знав, що буде страшно.

– Гадаєте, ви один? Всі нервують, сумніваються, вимагають пояснень щодо великої суми за послуги. Ось побачите, після сеансу станете іншою людиною. Гарантовано, інакше поверну гроші. В договорі це прописано.

– Я не про гроші… – клієнт переступав з ноги на ногу. – З моєю головою буде порядок?

– Я чекав цього питання. Всі його ставлять, адже пам’ять – найцінніше й втратити її – то перетворитися на рослину. Життєвий досвід, рідні люди, друзі, робота, знання, – все це концентрується в нашій пам’яті. Без неї ми ніхто. Запевняю, шановний Айдеміре, з вашою буде повний порядок: попередньо я зроблю точну її копію. Це як у комп’ютері. Загубилася інформація, а ми її відновлюємо за лічені хвилини. Про конфіденційність ми теж ретельно дбаємо. Коли сеанс проходить вдало, я особисто в присутності клієнта знищую всю персональну інформацію, окрім певної частки.

– А… – чоловік побоявся вголос висловити вагання.

– Це як таємниця сповіді, тільки жорсткіше. Будь-який витік персональних даних неможливий, – запевнив хазяїн книгарні. – Попитайте свідків.

– Я розумом сприймаю ваші слова, проте сумнів заважає зробити останній крок.

– Повернути завдаток? – байдуже поцікавився Бурковець.

– Н-ні… – смикнувся клієнт. Руки тремтіли й шукали точку опори, ноги переплелись, тіло хитнулося. Хазяїн книгарні підхопився й підтримав нервового, бо той точно впав би й забився.

– Я, мабуть, піду… Ні, спробуймо, бо терпіти нема сили, а ви – єдина моя надія. Ви ж допоможете?

– Звісно, – знизав плечима Семен. – Звідси всі виходили задоволеними.

– Пообіцяйте.

– Обіцяю.

– Тоді ведіть, – приречено мовив Айдемір.

– Передзвоню Ігорю, – Бурковець дістав з кишені древній кнопковий мобільник, набрав номер і, коли абонент озвався, буркнув. – Де ти бродиш? Хутчіше сюди!

Демид, здивований малозрозумілою розмовою, знову зайнявся розгляданням книжок. Едуард Шюре, Грушевський, Каміл Фламмаріон, Блаватська… Оригінали, чи репринтні видання?

Вхідні двері загрозливо грюкнули, й у книгарню ввірвався короткострижений молодик років під тридцять, одягнутий у джинсові шорти, футболку з написом англійською та сандалії. Блиснуло кільце у вусі, губи розтяглися в усмішку, відкривши білі зуби. Чорні очі на мить зупинилися на Демиді:

– Де Семен Якович?

– Там, – юнак хитнув головою направо.

– А ти хто? Покупець?

– Проходив мимо… Ігорю.

Молодик пирхнув:

– Магія.

– Логіка, – в тон йому сказав Демид.

– З тобою не знудьгуєшся, – Ігор простяг волохату руку для потискання й прослизнув у зачинену бічну кімнату.

Юнак швидко завершив огляд крамниці. Доволі цікавий асортимент, рідкісні видання, світова класика. А от сучасних поетів і письменників бракує. Попит відсутній, чи специфічний профіль? Друге ймовірніше: на брошурках у м’яких обкладинках заробиш хіба що копійки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍