Читати книгу - "Юдейська війна, Ліон Фейхтвангер"

Ябне — це має бути такий маленький університет.

Метушливо умовляв він римлянина, змальовував жестами мізерність свого університету: ах, він мав бути такий маленький, його університет у Ябне, і він стуляв і розтуляв свою крихітну руку.

Веспасіан відповів:

— Гаразд, я передам вашу пропозицію до Риму.

— Не передавайте, — просив Йоханан. — Я хочу тільки з вами мати діло, консуле Веспасіан. — Уперто він повторював: — Ви адир.

Веспасіан підвівся; широко, по-мужицькому стояв він перед сидячим великим доктором.

— Щиро кажучи, — промовив він, — я не розумію цього цілком, чому саме я так припав вам до душі. Ви старий, мудрий і, як здається, відносно чесний чоловік. Не можете мені це пояснити? Хіба це не важко терпіти, коли в країні, яку ваш бог Ягве призначив вам, якраз я маю бути адиром? Я чув, що з усіх народів якраз ви найсильніше боїтеся стикатися з іншими.

Йоханан заплющив очі.

— Коли божі ангели, — співучо заговорив він, — після загину єгиптян у Чермному морі хотіли завести радісної пісні, Ягве сказав: «Мої створіння потонули, а ви хочете співати радісну пісню?»

Маршал підступив зовсім близько до маленького вченого, торкнув його легенько, докірливо за плече, спитав хитро:

— Але, наскільки правда, ви ж не визнаєте нас за справжніх, повноцінних людей?

Йоханан, все ще зі заплющеними очима, відповів тихо, наче здалека:

— Ми на свято кущів приносимо в жертву сімнадцять биків для розгрішення неюдеїв перед Богом.

Веспасіан сказав незвичайно чемно:

— Якщо ви не дуже втомилися, мій докторе й пане Йоханан, тоді прошу ще про одне повчання.

— Я охоче відповім вам, консуле Веспасіан, — сказав великий доктор.

Веспасіан сперся руками на стіл. Через стіл він спитав, напружено чекаючи відповіді:

— Чи неюдей має безсмертну душу?

Йоханан відповів:

— Є 613 заповідей, які юдеї повинні виконувати. Неюдеї повинні виконувати тільки сім заповідей. Додержують вони їх, тоді і в них сходить святий дух.

— Які ці заповіді? — спитав римлянин.

Йоханан підняв угору кошлаті брови, його голубі очі дивилися ясно й дуже молодо в сірі Веспасіанові:

— Це одне «так» і шість «ні», — сказав він. — Чоловік мусить обстоювати справедливість, він не сміє брехати Богові, служити ідолам, не сміє вбивати, красти, бути розпусним і мучити тварин.

Веспасіан трохи поміркував, потім сказав шкодуючи:

— Тоді, на жаль, я не маю ніяких надій, що в мене зійде святий дух.

Великий доктор говорив облесно:

— Ви вважаєте це за дуже загрозливе для Риму, коли я у своєму маленькому університеті в Ябне вчитиму таких речей?

Важно, трохи навіть пихато, Веспасіан відповів:

— Загрозливе чи ні, великий чи малий, яку причину взагалі повинен я мати, щоб піти вам назустріч?

Старий зробив лукаве обличчя, підняв крихітну руку, провів нею в повітрі, став пояснювати співучим тоном східної проповіді:

— Доки ви не адир, ви не маєте ніякої підстави завойовувати Єрусалим; бо ви, можливо, потребуєте свого війська, щоб стати адиром. А коли ви будете ним найменовані, може, ви не матимете часу завойовувати Єрусалим. Але, можливо, для вас матиме певний інтерес, коли не завоювати Єрусалим, то принаймні взяти з собою в Рим юридичну підставу на нього. Можливо, ця юридична підстава варта тої невеликої поступки, яку я прошу.

Він замовк, він здавався виснаженим. Веспасіан із великою увагою вислухав його пояснення.

— Якби інші ваші пани були такі хитрі, як ви, — усміхаючись закінчив він розмову, — то, певно, я ніколи не був би спроможний, щоб ви визнали мене за адира.

Були гріхи, до яких великий доктор при всій милосердності не знав поблажливості, і в Йосифа упало серце, коли він був закликаний до нього. Але Йоханан не тримав семи кроків відстані. Йосиф схилився перед ним, держачи руку на лобі, і старий благословив свого улюбленого учня.

Йосиф сказав:

— Я вживав слово пророка двозначно, я винен у лихій мові. З того постало багато нещастя.

Старий сказав:

— Єрусалим і храм готові були впасти ще перед вашим учинком. Ворота храму розчахнуться, коли хтось тільки дмухне. Ви самі перебільшуєте свою вину. Я хочу з вами говорити, докторе Йосиф, мій учню, — продовжував він. — В Єрусалимі гадають, що ви маєте хитке серце, і вас прокляли. Але я вірю у вас і хочу до вас говорити.

Ці слова збадьорили Йосифа, як роса збадьорює поле у відповідний час року, і його серце широко розкрилося.

— Держава втрачена, — повторив Йоханан. — Але не держава нас об’єднує. Держави засновувалися й інші, вони розпадалися, наставали нові держави, і вони розпадуться. Держава — не найважливіше.

— А що найважливіше, мій отче?

— Не народ і не держава створюють єдність. Зміст нашої єдності не в державі, зміст нашої єдності в законі. Доки тривають вчення та закон, ми маємо об’єднання, міцніше, ніж державне. А закон триває, доки є хоч один голос, щоб його проголошувати. Доки лунає голос Якова, армія Ісава безсила.

Йосиф спитав боязко:

— Я маю голос, мій отче?

— Інші гадають, що ви своє юдейство втратили, Йосифе бен-Маттіас. Але коли сіль і розпуститься у воді, вона все ж є в ній, і коли вода випарується, сіль залишається.

Це слово старого піднесло Йосифа і усмирило його, так що він довгий час не міг говорити. Потім тихо, несміливо він нагадав своєму вчителеві:

— Ви скажете мені, які ваші плани, мій отче?

— Так, — відповів Йоханан, — тепер я хочу це сказати тобі. Ми втрачаємо храм. Замісто видимого Божого дому ми хочемо поставити невидимий, хочемо оточити віюче дихання Боже муром зі слів замісто мурів із граніту. Що таке віюче дихання Боже? Вчення та закон. Нас не можна роз’єднати, доки ми маємо язики або папір для закону. Тому я просив у римлянина місто Ябне, щоб я міг там заснувати університет. Гадаю, він дасть його мені.

— Ваш план, мій отче, потребує роботи багатьох поколінь.

— Ми маємо час, — відповів старий.

— Але римляни перешкоджатимуть нам? — спитав Йосиф.

— Звісно, нам намагатимуться заважати, влада завжди має недовіру до духу. Але дух еластичний. Так щільно його не можна замкнути, щоб він не міг протиснутися. Вони розіб’ють нам державу і храм: ми збудуємо натомість вчення та закон. Вони заборонять нам слово: ми порозуміватимемося знаками. Вони заборонять нам письмо: ми вигадаємо шифри. Вони перегородять нам пряму дорогу: Бог не стане менший, коли ті, хто визнають його, змушені будуть іти до нього хитрими манівцями.

Старий заплющив очі, розплющив їх і сказав:

— Нам не дано цього, — закінчити справу, але на нас покладено обов’язок не облишити її. Це те, для чого ми обрані.

— А месія? — спитав Йосиф із останньою надією.

Великому докторові ставало