Читати книгу - "Юдейська війна, Ліон Фейхтвангер"

важко розмовляти, але він зібрався з силами, це було важливо, щоб він передав знання своєму улюбленому учневі Йосифові. Він кивнув Йосифові нахилитися до нього, кволим ротом він шепотів у його молоде вухо:

— Це ще питання, — прошепотів він, — чи прийде колись месія. Але вірити в це треба. Не можна на те розраховувати, що месія прийде, але треба завжди вірити, що він має прийти.

Повертався назад Йосиф із важким серцем. Отже, віра цього великого старого не була тим сяючим, що допомагало б йому, а чимсь сповненим турботи, трудним, хитрим, що завжди було пов’язане з єрессю, що завжди боронилося від єресі, була тягарем. Такі різні вони на вигляд, але невеликий шлях лежав від Йоханана бен-Заккаї до Юста з Тиверії. Йосиф почувався пригніченим.

Великий доктор чув багато лихого про одруження Йосифа. Він звелів Марі, доньці Лакіша, прийти до нього і розмовляв із нею. Він нюхав парфуми її сандалій. Вона говорила:

— Коли я молюся, тоді я завжди ношу ці сандалії. Я хочу у доброму запаху виступати перед Богом.

Вона знала багато молитов напам’ять; записувати молитви не дозволено було, вони мали виходити з серця, і в серці їх мали носити. Довірливо говорила вона йому:

— Я чула, що від землі до неба 500 років, і від одного неба до другого знову 500 років, і товща кожного неба теж 500 років. І проте: я стою за колоною синагоги й шепочу, і це так, якби я шепотіла Ягве у вухо. Це зухвальство й гріх, мій докторе й пане, коли я вірю, що Бог так близько біля мене, як вухо біля рота?

Йоханан бен-Заккаї зацікавлено слухав думки, що ворушилися за її низьким дитячим лобом, і дискутував із нею серйозно, як із котримсь із докторів Кам’яної палати. Коли вона мала відійти, він поклав їй милосердну, кволу руку на голову та благословив її старим висловом: «Хай сподобить тебе Ягве бути такою, як Рахіль і Лея».

Він чув, що Йосиф вирішив, як тільки він не повинен буде боятися Веспасіанового заперечення, розлучитися з Марою. Це не важко — розлучитися. В письмі сказано про це ясно й просто: «Коли чиясь жінка не викликає в ньому ласки, бо він відкрив у ній щось ганебне, тоді він може написати розлучний лист і відіслати її зі свого дому». Йоханан сказав:

— Є дві речі, звучання яких не чути вухами і за милю, але проте воно розноситься від одного кінця землі до другого. Це коли валиться дерево, доки воно ще має на собі плоди, і зітхає жінка, яку відсилає чоловік, а вона його любить.

Йосиф сказав уперто:

— Хіба я не знайшов у ній ганебного?

Йоханан сказав:

— Ви не знайшли ганебного: ганебне було до того, як ви її взяли. Перевірте себе, докторе Йосифе. Я не дам свідчення, якщо ви видаватимете цій жінці розлучний лист.

Ставлення Веспасіана до цезаря Гальби не були такі прості, як він виставив їх перед Беренікою. Тит поїхав до Риму не тільки заради присяги, а передусім для того, щоб здобути високе становище в державі, якого він ще не досяг. А остання мета лежала ще вище. Веспасіанів брат, тугий, похмурий Сабін, натякнув: не виключена річ, що старий, бездітний цезар, щоб прив’язати до себе армії Сходу, усиновить Веспасіанового сина Тита. Лист про це мав поки що покласти край важким переговорам між Веспасіаном і Муціаном. Раз по раз кожен із них запевняв великодушно другого, що він не думає завойовувати владу. Коли один спроможний це зробити, то у всякому разі спроможний і другий. Справді ж обидва добре знали, що жоден із них не почувається досить сильним для боротьби з іншим, і тепер лист Сабіна показував їм бажаний вихід.

Але ще серед зими надійшла звістка, що поклала край усім цим планам. Спираючись на римську гвардію та сенат, перебрав державну владу той, на якого Схід не зважав у своїх розрахунках: Отон, перший чоловік Поппеї. Старий цезар загинув, цей молодий цезар був мужній, обдарований, мав пошану, багато йому симпатизувало. Чи Тит продовжує подорож, щоб уклонитися новому володареві, чи він повернеться назад — цього не знав ніхто. У всякому разі тут, на Сході, почувалися недалекими від того, щоб виступити, з певними шансами на перемогу, проти молодого цезаря; і хто тоді мав бути обранцем Сходу? Вбивство старого Гальби сталося занадто швидко, на Сході ще не встигли об’єднатися; і Веспасіан і Муціан взяли у свого війська присягу новому цезареві Отону.

В довгу тривалість його володарювання не вірив тим часом ніхто. Отон міг покластися на італійське військо, але у нього не було ніякого контакту з арміями провінцій. Трон цього молодого цезаря стояв не міцніше, ніж трон старого перед тим.

Принцеса Береніка щодня діставала докладні повідомлення з Риму. Після нужденного життя в пустелі вона з подвійною пристрастю кинулася в політику. Провадила переговори з цезарськими міністрами, сенаторами, з губернаторами та генералами на Сході. Удруге Схід не матиме перед собою такого становища справ. Тепер, ще на початку цієї весни, він мусить бути готовий завоювати столицю. Він не може розпорошувати свої сили, він мусить мати одного володаря, і цей володар має називатися Муціан. Насамперед треба було дійти ясної згоди з Муціаном, коли хотіти виставити його проти маршала як претендента.

Пишно, з великим почтом прибула вона до Антіохії. Обережно взялася до справи, щоб не відштовхнути Муціана. Досвідчений пан зміг оцінити всі її якості — красу, духовний розвиток, смак, багатство, шалену відданість політиці. Обоє схильні до мистецтва, вони порозумілися дуже швидко. Але Береніка не могла спонукати Муціана до того, до чого хотіла. З великою щирістю худорлявий пан дав їй змогу заглянути в його душу. Так, він честолюбний. Він також не боягуз, але він трохи втомлений. Це заклято лоскітливе підприємство — завоювати Рим із Сходу. Він не є відповідний чоловік для такого завдання. Він може мати справи з сенаторами, дипломатами, керівниками господарства. Але сьогодні, на жаль, вирішальне значення мають військові, а укладати договори з цими фельдфебелями, які пішли вгору, йому огидно. Він дивився на принцесу своїм розумним, сумним, невситимим поглядом.

— Випалювання ока цим поліфемам на довгий час втратило свою принадність. Небезпека і виграш не стоять у правильному відношенні. У такій ситуації, яка склалася на сьогодні, належною людиною справді є Веспасіан. Він потрібною мірою грубий і суворий, щоб у наші часи бути популярним. Я додам, що в основі це мені так само огидно, як і