Читати книгу - "Сестри назавжди, Маїра Цибуліна"

На ранковому сонці зникає поволі роса із кущів троянд. Вони такі дивовижні у цю пору дня. Їх пелюстки нагадують вуста матері, що ніжно цілує своє немовля перед сном. Різнобарвні квіти пестять твоє око. Міцні шипи придають трояндам неприступності, а їх листки таять у собі якусь таємницю. Високі стебла роблять ці квіти витонченими, граційними. Здається, що сама Кіпріда втілилася у образі цих пестливих рослин.

Небо знову вкривається хмарами і літнє сонце іде у тінь. Володимир щойно виїхав за ворота, мабуть, за травою. Геня дорізає бурачинку і перемішує її із кукурудзяним борошном, а тоді бере миску в руки і відчиняє хвіртку, де ростуть троянди. Каченята, мов подуріли, пищать, не даючи хазяйці і кроку ступити. Коли вони голодні, то зовсім не бояться людей, котрі їм їсти несуть.

- Гов, опецьки, розійдіться! - гукає їм Геня. - Дайте мені пройти.

 Нарешті їй вдається добратися до їх корита і вкинути в нього бурачинки.