Читати книгу - "Це просто доля, Софія Вітерець"

Розділ 51

Ми з Дарісом вже майже годину крокували з одного кута в інший невеличкої кімнати для очікування. Страх, вперше за все моє життя, переповнював, заважав мислити тверезо, шукати можливості й оцінювати ризики. Не вірила, що це сталося з нами. Чому саме Медінка? Хоча з якого дива взагалі задаю ці дивні питання? Ніхто з нас досі не знав, що сталося у саду. Розуміли лише, що ігнорувати таке не можна, тому як тільки хранитель погодився нас прийняти – вирушили до нього.

Я вже було хотіла підійти до Даріса, обійняти його та тим самим заспокоїтися нам обом, але не змогла. Ще швидше закрокувала кімнаткою, немов це могло щось вирішити. Як то кажуть, у страху очі великі, а наша імпульсивність цьому лише шкодила.

– Можете заходити,– почувся дещо замислений голос хранителя й ми одразу кинулися до сусідньої кімнати.

Медінка тихо посопувала у великому зручному кріслі. Її золотисті кучерики, що темнішали з кожним днем, спадали на пухкеньке личко. Сама ж донечка розкинулася на кріслі так вільно й безтурботно, що навіть на думку не спало турбуватися про крихітку.

– Їй щось загрожує?– прошепотів Даріс, пильно стежачи за найменшою емоцією чи жестом хранителя.

– За це не хвилюйтеся,– говорив наче позитивні новини, а залишався не менш стурбованим, ніж раніше.- Дар вашої дитини росте з кожним днем дуже сильно й це негативно впливає на її магію. Вона наближена найбільше до землі, тож надлишок нею і впитується. Таким чином земля здобуває власне життя і ось сьогодні хотіла заманити вашу доньку та випити все.

– Що нам робити?– я розуміла, що гаяти часу вже не можна.

– Потрібно негайно заблокувати магію Медіни до десяти років, поки не стабілізується її магічний резерв. У такому віці припиняються викиди магії та їй більше нічого не загрожуватиме, але невідомо чи магія знову прокинеться.

– Отже, або вона втратить її точно, або лише існуватиме така можливість?

– Саме так.

– А не можна якось стабілізувати магічний резерв зараз?

– На жаль, це неможливо. Таке приходить лише з роками.

– Але ж наша донька вже давно перевершила власних однолітків та старших дітей, їй піддаються заклинання навіть третього рівня. Невже справді не можна нічого зробити?

– Зараз я нічим не зможу зарадити. Раджу лише якомога швидше провести ритуал, поки ще не занадто пізно.

Я пригорнула доньку до себе й поспішила до дверей. А по обличчю поволі текли сльозинка за сльозинкою. Те, чого я боялася найбільше у дитинстві, станеться з моєю донечкою і можливо, це моя вина. Якби не той надлишок сил, то цього всього ж не було б, правда? Або ж це, як завжди, було лише питання часу. Під час ритуалу сили розподілилися на нас трьох і донечка була тоді ще абсолютно не готовою до цього. Як, власне і зараз.

– Головне, що з нею все буде в порядку,– прошепотів Даріс, наздогнавши нас та даруючи дивний спокій або просто навіюючи його.

– Але ж магія… Вона може її навіки не втратити.

– Чому ти так думаєш? Медусику буде тяжко віддати навіть на короткий час свою улюблену іграшку й вона зробить все, щоб повернути її. Повір мені, в нашої донечки все вийде. А навіть якщо ні, то в неї все одно буде запасний варіант – родова магія Мортеїв. Колись вона та й прийде до неї, разом з короною.

– А якщо ні?

– Такого варіанту взагалі бути не може. Кохана, все буде добре. Віддамо її до школи, щоб підтягнула теорію, а коли сила з’явиться, то одночасно з нею у нас буде нова конкурентка на титул кращого мага чи магині Ендорану.  

Я стерла сльози та посміхнулася Дарісу, погладжуючи кучерики Медінки. Ой, в тому, що це вона буде найсильнішою з усіх магів, навіть не сумнівалася. Жаль, що на кілька років їй доведеться забути про власні чари та заклинання. Проте це просто доля. Часом вона підкидає приємні сюрпризи та несподіванки, а часом змушує йти на такі кроки, про які ніколи й не задумувався.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍