Читати книгу - "Втекти від долі, Дана Лонг"

– Розділ 23 –

Владу все ж вдалося переконати мене переїхати до нього. Мені потрібно зібрати свої речі, тому він відвозить мене на квартиру, а сам їде вирішувати свої робочі справи.

Я перебираю одяг, косметику, обираючи, що взяти з собою, а що залишити у квартирі, як раптом на мене накочує нудота, я зриваюся з місця і мчу в туалет. Якийсь час я перебуваю там, нудота ніяк не минає, мене в прямому сенсі вивертає навиворіт.

«Та що ж це таке».

Я починаю перебирати в пам'яті, що сьогодні їла, і що могло спричинити отруєння.

«Та-а-а-ак, здається, я здогадуюся, у чому може бути причина».

Мене ніби вдаряє струмом. Я починаю ритися в сумочці в пошуках телефону і коли знаходжу його, відкриваю календар, щоб подивитися, коли в мене востаннє були місячні. Підрахувавши все як слід, я виявляю, що вони мали початися ще п'ять днів тому.

Звісно, у мене з Владом був незахищений секс, і не одноразово, але чомусь я абсолютно спокійна, навіть якщо вагітність все ж підтвердиться.

Я вирішую не зволікати, а збігати за тестом у найближчу аптеку.

Купую три різних тести, приходжу додому і роблю все, як зазначено в інструкції, а після затамувавши подих чекаю результат. Хвилини тягнуться болісно довго, і я вирішую не стояти над ними, а зробити поки що собі чай.

Отже, ось він момент істини. Намагаючись подолати хвилювання, я заходжу у ванну кімнату і дивлюся на тести. На одному з них негативний результат, два інших показують дві червоні смужки.

«Вагітна».

На очах мимоволі виступають сльози. Не можу повірити, що це правда. Я чекаю дитину від коханого чоловіка. Ось тільки я не знаю, як йому про це розповісти.

Я вирішую поки що нічого не повідомляти Владу, спершу потрібно піти до лікаря і переконатися, що це насправді вагітність, а не звичайний гормональний збій. На годиннику ще опівдні, тому, не відкладаючи на потім, я швидко збираюся і їду до лікаря.

Поки сиджу у черзі, мені на телефон приходить повідомлення від Влада.

«Ти вже зібрала всі речі? Я можу вже заїжджати за тобою?»

Та які речі. Мені зараз взагалі не до цього, але нічого не скажу йому, поки не буду впевнена на сто відсотків.

«Я ще не все встигла зібрати. Давай, як і домовлялися, через дві години».

Сподіваюся, що на той час я все встигну.

Ховаю телефон у сумку, і на негнучких ногах заходжу в кабінет до лікаря.

– Добрий день.

– Здрастуйте. Я Вас слухаю, – лікар уважно дивиться на мене.

– Річ у тім, що в мене затримка п'ять днів. Я зробила три тести на вагітність і два з них показали позитивний результат.

– Добре. Вам потрібно буде здати аналіз на ХГЛ, щоб напевно переконатися, що це вагітність, а не збій в організмі. Я випишу Вам направлення. А зараз давайте я Вас огляну.

– Добре.

Терпіти не можу процедуру огляду на кріслі, але діватися нікуди. Можливо, саме зараз вирішиться моя доля, та й не тільки моя. Я заплющую очі й готуюся почути вердикт.

Огляд триває не більше п'яти хвилин.

– Можу сказати, що, найімовірніше, Ви вагітні. Але все одно Вам потрібно буде здати ще аналіз, щоб точно дізнатися термін і, коли буде готовий результат, приходьте до мене на прийом.

З кабінету я виходжу з калатаючим серцем, тримаючи в тремтячих руках направлення на аналізи.

Завтра з самого ранку поїду в лабораторію і обов'язково потрібно зателефонувати на роботу і попередити, що я затримаюся.

Додому я повертаюся на таксі. Швидко кидаю в сумку речі, які планувала перевозити, і за деякий час чую стукіт у двері.

– Встигла зібратися, кохана? – на порозі стоїть Влад і чарівно посміхається.

– Так, якраз усе встигла до твого приїзду.

Він заходить у квартиру, зачинивши за собою вхідні двері, і стискає мене у своїх міцних обіймах.

– Я сумував, – Влад жадібно цілує мене, стискаючи долонями мої сідниці. – Може, поки в нас є ще трохи часу, займемося справою, – він починає натякати на близькість.

У мене все стискається внизу від збудження, але зараз не час. Потрібно їхати забирати Даню від бабусі, до того ж мене трохи нудить.

– Давай не зараз, у нас мало часу. Краще ввечері, у нас буде вся ніч попереду.

– Добре, як скажеш, кохана, – він ніжно цілує мене в губи. – Показуй, які речі забирати, віднесу їх у машину.

Ми вантажимо речі в машину і їдемо за Данею. Аделіна Григорівна зустрічає нас привітно. Цього разу вона зі мною набагато дружелюбніша, ніж у нашу першу зустріч. Навіть пропонує чай, поки Данька збирає в рюкзак свої іграшки.

– Лано, мені Влад розповів про те, що трапилося з тобою. Мені дуже шкода, що тобі довелося пережити подібне, – вона співчутливо дивиться на мене.

Я киваю у відповідь. Для мене стало несподіванкою, що вона в курсі. Не те, щоб я була проти того, що Влад поділився цією історією зі своєю тіткою. Просто дивно чути слова співчуття на свою адресу від цієї холодної жінки.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍