Читати книгу - "Нескорена імператриця, Аманді Хоуп"

Глава 57

- Що привело такого високородного пана до мого дому? - злегка нахиливши голову, нарешті, запитала Ліна.

Вона говорила таким світським байдужим тоном, немов вони перебували зараз на імператорському прийомі, в оточенні численних придворних, а не в дівочій кімнаті наодинці.

З урахуванням того, що дівчина була в одній легкій сорочці, її репутації може бути завдано непоправної шкоди. Одного стороннього погляду буде достатньо, щоб назавжди зганьбити всю сім'ю генерала Белтрам.

Проте дівчина виглядала цілком спокійною.

- І навіть не скажете, що я негідник, який увірвався до ваших покоїв, як розбійник? - Герцог вивчав її і ніяк не міг збагнути її дивовижної впевненості.

Вона не схожа на інших дівчат і може постояти за себе. Але найдивовижніше, що вона зовсім не піддавалася його диявольській чарівності, якою він звик користуватися, не докладаючи жодних зусиль у спокусі дам.

– До чого говорити очевидні речі? – пані Белтрам поставила на дошку фігурку, яку тримала в руці.

- Мені навіть прикро! – посміхнувся герцог. - Мила леді сприймає мене, немов прикрого комара, що залетів у віконце? Чи не боїтеся, що ваша честь може постраждати?

- Правда? – цього разу на обличчі Ліни промайнула іронічна усмішка. - Хіба мені варто боятися?

Відповіла вона запитанням на запитання.

- А хіба ні? - герцог нахилилося над столом і присунувся до неї настільки близько, що ці двоє майже стикнулися носами.

Серце дочки генерала забилося швидше. Перед нею був гідний суперник, який не рахувався ні з вищими світу цього, не дотримувався ніяких пристойностей і законів. Він жив, як вітер, вільний і нахабний, всюдисущий. Нікому не підкорявся в цьому житті. Так він і пішов - гарний, незалежний, і недосяжний. Скільки дівочих сердець розбила його смерть.

Дивлячись йому прямо в очі, Ліннея повільно промовила:

- Ваша Світлість буде особливо берегти мою честь! – у відповідь на ці слова він лише здивовано підняв брову. - Інакше третій принц не отримає такого сильного союзника, як армія  Летючого Фенікса!

Вона навмисне розкрила перед ним одну карту, щоб побачити, як той відреагує.

Здавалося, її слова не справили на Домініка жодного враження. Лише погляд став трохи жорсткішим.

Раптом він так само раптово відсторонився і доторкнувся холодною долонею до її чола.

Ліннея не змогла вчасно відхилитися, її реакція була надто уповільненою через дії отрути.

- Вас лихоманить! - видав насупившись.

- Мабуть, перехвилювалася на вчорашньому прийомі! - спробувала вона відхилити його пальці, але власні руки не слухалися, тому опір вийшов дуже млявим.

- Ви не схожі на дівчину, яку хвилюватиме якийсь прийом, - заявив він, стривожено вдивляючись у її обличчя.

Дочка генерала зібрала всі сили і навіть зобразила на обличчі єхидну посмішку.

- А на яку дівчину я схожа? - запитала, аби щось сказати.

Голова стала важкою. А перед очима попливло. Щоб її стан був непомічений, вона схопилася рукою за стіл, щоби чого доброго не впасти. Таку слабкість не могла собі дозволити перед герцогом.

Однак, Домінік знову нічого не відповів. До її полегшення, увагу уславленого вельможі привернула шахівниця з фігурами. Ліна не турбувалася, що він про щось здогадається. На ній розігрувалась не проста шахова партія, тому навіть досвідчений гравець не зможе нічого розшифрувати.

Напад запаморочення накотив і відпустив. Їй полегшало, тільки дихання прискорилося, та по всьому тілу піт виступив.

"Ще чого доброго подумає, що він мені подобається!" - примудрилася вона з'їхидничати, прислухаючись до реакції власного тіла.

Герцог не міг знати, що її стан через отруту, і цілком міг на вигадувати собі зайвого.

- Ви схожі на чарівну фею, від якої можна втратити голову! – він кинув цю фразу легко і невимушено, як завжди, коли фліртував із дівицями.

Але цього разу герцог був дуже чесний, сам дивуючись своєму стану.

Поруч із нею він яскраво відчував життя, ніби підійшовши до самого джерела цього життя. Хоч вона весь час зберігала спокій, під тонкою льодовою скоринкою він відчував обпалюючий вогонь пристрасної натури.

На неї хотілося дивитися весь час без перепочинку, ловлячи кожну зміну обличчя. Його зупиняло лише побоювання ненароком образити дочку генерала. Чомусь він ясно усвідомлював, що цю красуню кривдити не можна, другого шансу бути поряд з нею не буде.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍