Читати книгу - "Зухвала дівчина актора, Торі Шей"

— Я... цього не може бути... — нарешті прошепотіла я, намагаючись усвідомити почуте.

Моя свідомість відмовлялася сприймати реальність. Лікарка зробила паузу і потім поставила питання, яке вдарило мене, наче відро холодної води:

— Ви хочете зробити аборт?

Я мало не впала зі стільця, почувши її слова. Аборт? Я навіть не встигла осмислити, що взагалі означає "вагітна", а вона вже говорить про аборт? Я дивилася на неї, як на інопланетянку, котра щойно запитала мене, чи не хочу я випадково знищити Землю.

— Аборт? — перепитала я, ніби не розуміла значення цього слова. — Я... я взагалі не знаю, що я хочу. Як це взагалі можливо?

Лікарка кивнула, зрозумівши мою розгубленість.

— Це ваш вибір, Уляно. Але перед тим, як приймати будь-яке рішення, рекомендую вам добре обдумати всі варіанти. Можливо, вам варто поговорити з кимось близьким або отримати консультацію психолога, щоб розібратися у своїх почуттях.

Я замислилась, згадуючи обличчя Даніяра, коли він дізнався новину. Він виглядав так, ніби це взагалі не стало для нього шоком, наче він уже знав щось таке, чого я не знала. А можливо, він просто добре вмів приховувати свої емоції.

— А якщо це помилка? — запитала я, все ще сподіваючись, що станеться якесь чудо і ця історія закінчиться як поганий жарт.

— Ми провели всі необхідні аналізи, і результат однозначний. Вагітність підтверджена, — відповіла лікарка.

— Я зрозуміла. Мені просто треба трохи часу, щоб все обдумати, — нарешті вимовила я, і це було правдою.

— Це абсолютно нормально, — заспокоїла мене лікарка. — Важливо, щоб ви прийняли рішення, яке буде правильним саме для вас. Якщо виникнуть питання або ви захочете поговорити, ми завжди готові допомогти.

Підвелася, відчуваючи, як земля йде з-під ніг, коли я вийшла, світ навколо здавався іншим. Я повернулася в палату, моє тіло автоматично рухалося, але свідомість залишалася десь далеко. Друзі ще були тут, всі виглядали виснаженими, але водночас напруженими, ніби чекали на якийсь вибух. Я ледве підняла голову, щоб подивитися на них.

— Я вагітна, — нарешті сказала я, дозволяючи словам вирватися. Їхня реальність вдарила мене ще сильніше, ніж коли я вперше їх почула. Від цих слів мені стало нестерпно важко дихати. — Ви всі можете повертатися додому. Мені потрібно побути самій.

Варя відкрила рота, ніби хотіла щось сказати, але Дана обережно поклала руку їй на плече і злегка похитала головою. Здавалося, вони розуміли, що мені зараз потрібен час. І коли вони повільно вийшли, Даніяр, якого я сподівалася побачити поза межами палати, залишився на місці.

— Білочко... — почав він, його голос був таким м'яким, що моє серце мало не розтало від цього тепла.

— Даніяр, тобі також варто піти, — холодно сказала я, намагаючись тримати дистанцію. Мені потрібен був простір, щоб зрозуміти, як усе це сталося.

— Ні, — відповів він твердо.

— Ні?

— Я залишаюся, — він спокійно, але впевнено, даючи зрозуміти, що не збирається нікуди йти.

Думки рвалися в різні боки, і кожна з них була як удар по голові. Даніяр залишався на місці, спокійний і непохитний, попри мої спроби відігнати його від себе.

— Я не знаю, як це все виглядає з твого боку, — сказала я, намагаючись зібрати думки в купу. — Але це не лише про вагітність. Це набагато складніше. Я не можу приймати рішення просто так.

Даніяр підійшов ближче і сів поруч. Його присутність була надзвичайно заспокійливою, але тепер не час було для ніжностей.

— Я розумію, — відповів він м’яким голосом. — Ти повинна дати собі час. Яке б рішення ти не прийняла, я прийму його. Я поруч з тобою. Зараз і завжди.

Я кивнула, але не змогла повністю розслабитися.

— Ти зірка, Даніяре. Через місяць ти поїдеш в Америку на зйомки.

Він нахмурився, але його риси залишалися впевненими.

— Але я повернуся восени.

— Це може зіпсувати все, — сказала я, обережно вагаючись. — Якщо це вийде на світло. Що буде? Я знищу тебе.

— Мені начхати, — відповів він з рішучістю, яку колись сприймала як самовпевненість. — Я готовий залишитися тут і впоратися з усім, що буде.

— Ні, Даніяре, — відмовила я, борючись зі своїм внутрішнім хаосом. — Справа не тільки в вагітності. Я не можу бути з тобою. Все, що ти знаєш про мене, може бути фальшивим. Моє справжнє ім'я Юліана. І коли це вийде на поверхню, вони всі дізнаються, що ти зустрічаєшся з вбивцею.

Я згадала всі новинні статті про те, як мене звинувачували у смерті Андрія. Ці спогади були як важкий камінь на моїх плечах. Чоловік став ще ближче, його рука знайшла мою, стискаючи її так, що мені стало легше дихати.

— Білочко, — сказав він, торкаючись моєї руки. — Мені не важливо, яке у тебе ім’я. Це не змінює того, хто ти є. Для мене ти залишишся моєю білочкою.

— Але…

— Ти не одна в цьому, навіть якщо ти відчуваєш себе так.

— Я не знаю, що буде далі, — нарешті сказала я, відчуваючи, як сльози починають наповнювати мої очі. — Це так... несподівано.

Даніяр підійшов ближче і, обережно взявши моє обличчя в обидві руки, тихо відповів:

— Іноді життя приносить несподіванки, яких ми не чекаємо. Але я обіцяю, що буду поруч, незалежно від того, що станеться. І якщо преса спробує використати щось проти тебе, я буду стояти на твоєму боці. Ми пройдемо через це разом. Ти важлива для мене, білочко.

Я подивилася на нього. Його слова були точкою опори в моєму буремному світі. Він обіймає мене, міцно притискаючи до себе. Його обійми — це як укриття від усього, що розриває мене. Я відчуваю його тепло, його силу, і це змушує мене відчути, що я не сама. Можу чути його серце, як воно б’ється. Я закрила очі, відчуваючи, як сльози краплями стікають по моїх щоках. Він погладив мої волосся, обережно, як мовби боявся порушити цей момент.

Я вже не можу думати ясно, коли він поряд. Кожен його погляд, кожне слово немов розривають мої стіни на шматки. Я знаю, що повинна відштовхнути його, щоб захистити його від себе. Це має бути так, адже я не можу дати йому те, що він заслуговує, і це може знищити його. Це зруйнує його, спалить, і він залишиться ні з чим. Що, якщо я не можу бути такою ж сильною, як думаю? Я хочу його тут. Хочу відчути його тепло, його дотики. Хочу, щоб він був частиною мого світу хоча б ще на хвилину. Я знаю, що це егоїстично, але я не можу і не хочу зупинитися. Намагаюся бути сильною, але всередині мені важко. Якщо відштовхнути його – це правильний шлях, я повинна знайти силу це зробити. Але зараз, тут і зараз, я просто не можу. Я хочу ще трішки... і це, можливо, моя найбільша слабкість.