Читати книгу - "Легенди Ґотліну, Кайла Броді-Тернер"

Найджел відчув тривогу, що скувала живіт. Ельга і Ельгорт нахмурились, глянувши вперед.

–Починається.– зітхнула Ельга, глянувши на Найджела.– Тримайтесь за мною та Калерією, гаразд?

Найджел неонозначно кивнув, відчувши страх. Есме та Джилана міцно тримали його за руки, по обидва боки. Сам хлопець кусав губи так сиьно, що відчув металевий присмак крові на язиці, що змусило його до всього відчути нудоту.

«Боже, сподіваюсь мене не виверне. Тоді Ельга точно мене вб'є.»–думав хлопець, стримуючи неприємні відчуття.

 Спочатку все було тихо. Навіть занадто тихо, здавалось навіть природніх звуків вітру чи птахів не було, лише тиша. Небо затягнули темно–сірі хмари, раптово навислу неприродню тишу пронизав крик ворона і звук тріпотіння його крил. А потім вищі маги ступили на галявину. По спині Найджела пробіг холодок. Їхні обличчя були повністю закриті капюшонами довгих оксамитових плащів. Коли вони підходили ближче, двоє з них скинули капюшони. Це були дві молоді дівчини абсолютно різні, ніби протилежності одна одної: Життя і Смерть.  

 Життя була світловолосою прекрасною жінкою. На ній був такий самий, як і в інших плащ, тільки білий, під яким сукня селянського стилю з широкими єпископськими рукавами. На манжетах рукавів розташовувалися золотисті письмена. Вона йшла в сандалях із золотистими ремінцями. Її голову увінчувала золота стрічка, яка поблискувала в білявому волоссі, коли сонце виринало з–за хмар. У неї були ніжно–блакитні очі, милий гостренький носик. Вона була прекрасною, як ранкове світло, бездоганною, нещадно красивою, від її сяйва хотілося заплакати, подумав про себе Найджел.

Смерть же не впізнати було неможливо: вона була в чорному плащі, під яким визирала готична чорна сукня зі шкіряними вставками і шнурівкою на грудях. Маленькі босі ноги стояли на свіжій траві, поділ сукні майже закривав їх. По руці дівчини звивалося татуювання у вигляді змії, темні очі блищали у вечірніх променях втомленого сонця, блискуче чорняве волосся тремтіло від найменшого вітерця. У руках у Смерті була срібна гостра коса, на вістрі якої сидів великий чорний ворон. Дівчина вселяла страх і водночас німе захоплення, вона була до запаморочення красивою і таємничою, Найджел боявся дивитися на неї і водночас був прикутий до Смерті поглядом, не маючи сил відвести очі. Дівчина зустрілася очима з Найджелом і затримала свій погляд на ньому, насупившись. Здавалося, ніби вона впізнала в ньому когось. Хлопця пронизав раптовий біль і він впав на коліна.

–Найджеле? Що з тобою?– злякалась Калерія.

–Я не…Не знаю.– прошепотів він, глянувши на Ліліт.

Дівчина нахилила голову вбік, впиваючись поглядом чорних зінниць у хлопця.

Помітивши це, Ельга утворила спис у руках, щодуху встромивши його у траву біля себе. Це відволікло Ліліт від хлопця і вона глянула на Ельгу. Крижана принцесса опустилась біля Найджела, взявши його за плече.

–З тобою все гаразд?– спитала вона, допомагаючи хлопцю встати.

–Не знаю.– не відриваючи очей від Ліліт повідомив хлопець.

Біль не припинявся, щось ніби стискало його серце щосили.

–Не дивись на неї. На мене дивись.– взявши Найджела за обличчя промовила Ельга.

Хлопець глянув у очі, що зараз мали холодний сталевий відтінок. Відчувши, як біль припинився і його замістило дивне відчуття безпеки, що з'явилось у хлопця від одного лише дотику Ельги, Найджел зітхнув.

–Дякую.

–Не дивись їй в очі.– похитала головою Ельга.–Нікому з них. Вони намагаються проникати в твої думки. Еймарк щойно попередив мене про це.

Найджел зітхнув, глянувши на самого Еймарка. Душечтець був високим і худорлявим молодим чоловіком, на вигляд близько тридцяти, плащ закривав його тіло, хоча здавалося, приховував одні тільки кістки. У нього було темне волосся середньої довжини, великі чорні очі, в оточенні довгих вій, довге обличчя і гостре підборіддя. На ньому були лляні чорні бриджі, і він так само, як і Ліліт був босоніж. Вираз його обличчя здавався радше нудьгуючим. Найджел розумів, що Еймарк не є ватажком цієї страшної четвірки. Але, схоже, всі ставилися до нього з повагою. Душечтець окинув поглядом усіх присутніх магів і зупинив його на Ельзі. Вона ледь помітно кивнула йому, а потім міцно стисла щелепи, перевівши погляд на усміхненого Містифікатора.

От вже хто викликав у Найджела відвертий страх і навіть презирство. Хоча він і не звик відчувати подібні емоції. Айріал був зовні наймолодшим серед них. Найджел би сказав, його ровесник. У хлопця було чорне волосся, темні сірі очі з чіпким та заздрісним поглядом, мертвенно бліда шкіра. Він криво посміхнувся, на лівій щоці з'являлася глибока ямочка. Ось він, ватажок Вищих Магів.

Містифікатор окинув поглядом кожного і зупинив його на Ельзі. Руки з довгими кістлявими пальцями потягнулися до її тонкої блідої шиї. Дівчина утворила крижане вістря і кинула його у Містифікатора. Вхопивши його пальцами, хлопець поцокав язиком.

–Ельго, ти володієш такою силою, здатна створити фантастичну крижану зброю, що буде бити точніше і смертоносніше будь–якого клинка. Натомість ти кидаєшся бурульками.–він похитав головою.– Це якось сумно.

–Їх створювати простіше і швидше. Не бачу сенсу витрачати час на творення немовірної зброї, коли стоїш на полі бою.– гаркнула вона.